Блаженніший Святослав на безпековому форумі: «Україна має що сказати про свою історію і собі, і світові. Ми маємо що сказати і про майбутнє»

Тімоті Снайдер, американський історик, дослідник тоталітаризмів, автор кількох книг, серед яких – монографія «Криваві землі. Європа між Гітлером та Стіланим», у своїй доповіді до Форуму щодо коренів російської агресії і агресивності, казав що «Росія атакує, бо не знає, хто вона», і тому загрози з її боку мали і матимуть сталий характер, це її спосіб буття. Як у цій війні – явній і прихованій, не дати себе зламати і не піддатися зневірі, безсиллю і розпачу? За словами Блаженнішого Святослава – пам’ятати своє минуле і сміливо дивитися у майбутнє. І те, й інше в України є, і це не підлягає жодному сумніву – Україна і українці це довели і доводять.

«Найперше, дозвольте всіх привітати з сьогоднішнім святом – 30-ою річницею Всенародного референдуму, на якому і Крим, і Донбас, і вся соборна Україна, сказали світові і собі, що ми хочемо бути незалежною, вільною, демократичною державою. І ми маємо за що сьогодні подякувати – Господу Богу, його провидінню, і всім тим, хто у такий спосіб 30 років тому вирішили долю нашої держави», – звернувся Блаженніший до присутніх.

Продовжуючи думку Тімоті Снайдера, Блаженніший Святослав підкреслив, що, на відміну від Росії, Україна має свою справжню, а не придуману історію, а, відтак, має і майбутнє, яке виборює, зокрема, і в нинішній війні:

«На відміну від нашого північного сусіда ми маємо що сказати про свою історію і собі і світові. Більше того – ми маємо що сказати і про майбутнє, тому що це майбутнє випливає не з протиставлення комусь, не з якоїсь антитези, а з нашої історії і нашого способу буття сьогодні. На жаль, та риторика, яку чуємо з півночі, говорить нам про повернення назад, в Радянський Союз. А ми прагнемо руху вперед, до вільного співтовариства держав, до європейської сім’ї народів. Я про це часто кажу, коли іноземці мене запитують – “чому все-таки йде війна в Україні? За що ви воюєте?” Я завжди кажу: це – не війна двох народів, але війна двох перспектив майбутнього. Одна – це рух вперед, інша – рух назад. І для нас назад дороги немає. Якщо йдеться, зокрема, про релігійне середовище – чи нашу УГКЦ, чи наших православних братів, чи юдеїв, чи мусульман, то дорога назад для нас – це дорога знову в підпілля. Думаю, цей рух вперед ми зможемо здійснити – разом, соборно, як єдиний великий багатомільйонний народ».

Що робити зараз, коли ворог на порозі? Зокрема, як мобілізувати внутрішні сили, озброїти свій дух – і кожній людині, і всьому суспільству?

«Відповім як церковна особа, тому що на це питання політик, дипломат чи військовослужбовець відповів би по-своєму, – сказав Блаженніший Святослав. – З перспективи духовного погляду на наше сьогодення і майбутнє в таких ситуаціях, як сьогодні, Церква закликає до трьох діл, трьох вимірів духовної боротьби – це молитва, піст і милостиня. Коли військовий бачить, що ворог наближається, він мобілізується, стає на сторожі. Такою духовною мобілізацією сьогодні переповнене серце кожного християнина. Кілька днів тому ми оприлюднили заклик Архиєрейського Синоду УГКЦ в Україні до безперервного посту і молитви. Кожного дня якась єпархія чи екзархат нашої Церкви тримає строгий піст. Кожен день тижня ми молимося у певному намірі: в понеділок – за президента, уряд і Верховну Раду, у вівторок – за наших ворогів, як вчив нас наш Ісус Христос. У середу ми молимося за Українське військо. У четвер – за правоохоронні органи і поліцію. У п’ятницю – за всіх постраждалих від війни на Сході, переселенців, тих, хто перебуває на окупованих територіях. В суботу молимося за упокій загиблих. У неділю – за мир в Україні, за єдність і соборність нашої держави. Отож, ми, християни встаємо і стоїмо на духовній сторожі».

Блаженніший Святослав також пригадує слова Блаженнішого Любомира на Майдані взимку 2013 року, коли почалося жорстке протистояння. Тоді ці слова, звернені до людей, втілилися у дію, в діло.

«Блаженніший Любомир на Майдані сказав тоді дві фрази, звернені до людей, які прийшли, щоб взяти відповідальність за майбутнє своїх дітей і країни у свої руки. Блаженніший сказав: “Не бійтеся” і “Чиніть добро”. Я би хотів сьогодні ці слова повторити для народу України. Хоч на кордоні України починаються російські військові навчання, ми кажемо: “Не бійтеся”. Подібні слова сказав пророк Ісая до Єрусалиму, який обложили війська ассирійського царя. Єрусалим шукав військового союзу з Єгиптом, сподіваючись на допомогу зброєю і військом. Але пророк Ісая каже мешканцям Єрусалиму: “Нехай не тривожиться серце ваше”. Тобто – “Не бійтеся, довіряйте Богові”. І так тоді й сталося: асирійський цар постояв під мурами Єрусалиму і пішов. Те місто вистояло завдяки своїй внутрішній духовній силі – не військовій, завдяки цілковитій довірі до Бога і тій силі, яку Він дає. Бо якщо не Господь збудує дім – даремно трудиться будівничий. Якщо не Господь Бог охороняє цей дім – даремно стоїть на сторожі нічна охорона».

Робити добро – це і духовна мобілізація. Маленькі кроки і дії дають великі результати – українці в цьому переконалися не раз за ці вісім років від Революції гідності і початку війни. Зусиллями кожного можливо творити чудо.

«Ця духовна мобілізація спонукає нас робити щось добре – для своєї країни, для свого ближнього. Краще запалити одну свічку, ніж сидіти і нарікати на суцільну темряву. Тому давайте робити добро – один для одного, для країни, у якій ми живемо, давайте підтримувати один одного, давайте знову брати відповідальність за країну у свої руки. Коли ми будемо робити це самі, багато хто захоче нам допомогти. Пригадую двох сусідів у моєму рідному Стрию: між ними повалився паркан і вони десять років сперечалися: “Ти роби паркан, а я тобі поможу” – “Ні, давай ти роби, а я буду допомагати”. Отож, не сперечаймося, робімо і весь світ нам допоможе – світ, який хоче миру, добра, хоче рухатися вперед і ніколи не поверне назад».