Блаженніший Святослав: «УГКЦ у Польщі після акції «Вісла» була 40 років переслідувана»

Через сорок років переслідувань після акції «Вісла» Греко-Католицької Церкви в Польщі у 1989 році їй було повернуто право на існування та свободу. Про це йдеться у Посланні Отця і Глави Української Греко-Католицької Церкви Блаженнішого Святослава до єпископів, духовенства, монашества та мирян УГКЦ у 70-ту річницю акції «Вісла».

Як читаємо у Посланні, зараз наша Церква у Польщі переживає своє духовне відродження і може успішно розвивати парафіяльне життя, проводити катехизацію та плекати свою візантійсько-українську ідентичність.

«Усе це стало можливим великою мірою завдяки жертовному служінню і невтомній праці її незламних духовних провідників та мирян, які любили свою Церкву, присвячували їй усе своє життя, свої сили та здібності. Заради неї вони терпіли переслідування, страждання і нелюдські приниження. Усі вони залишаються в нашій пам’яті і в серцях як непохитні та віддані до кінця Богові, рідній Церкві-мучениці та прабатьківській вірі. За це героїчне свідчення складаємо їм від імені всієї Української Греко-Католицької Церкви подяку, яка випливає з глибини нашого серця, сповненого невимовною вдячністю», – написав Блаженніший Святослав до греко-католицького духовенства та вірних.

«Схиляємо наші голови перед бабусями, дідусями та батьками, які не боялися і присвячували свій час релігійному вихованню своїх дітей та онуків, допомагаючи їм залишитися вірними своїй Церкві», ‒ з вдячністю зазначив Глава УГКЦ.

Довідка

Сімдесят років тому в Польщі було проведено акцію «Вісла», яка розпочалася 28 квітня і тривала до кінця липня 1947 року. Внаслідок військової акції тодішньої комуністичної Державної служби безпеки, з рідних земель Лемківщини, Перемищини, Ярославщини, Любачівщини, Томашівщини, Грубешівщини та Холмщини насильно виселено біля 150 тисяч людей на північні і західні землі післявоєнної Польщі з метою швидкої та повної асиміляції.

Близько 150 тисяч людей під примусом військових протягом двох годин повинні були покинути свої хати, забираючи із собою лише найбільш необхідні речі та худобу. Їх відсилали до одного із кільканадцяти збірних пунктів, з яких найчастіше щойно по кількох днях були завантажені у товарні вагони разом зі своєю худобою. Частину транспорту спрямовано на північні, а іншу на західні землі післявоєнної Польщі.

У збірних пунктах людей «сортували», зважаючи на можливу, на думку влади, їхню загрозу для тодішнього комуністичного порядку та, у зв’язку з підозрою у співпраці з українським підпіллям. Таким чином без суду частина виселенців опинилася у в’язницях, а більше ніж 3700 осіб, зокрема й жінки, 22 греко-католицькі та три православні священики потрапили до табору праці. Внаслідок тортур, побоїв та знущань 161 особа у цьому таборі загинула.