«Бог є любов» – ключ понтифікату Бенедикта XVI

Перед обличчям скандалів та церковного кар’єризму Бенедикт XVI не переставав закликати до навернення, до покаяння та покори, пропонуючи образ Церкви, вільної від матеріальних привілеїв, щоби бути дійсно відкритою для світу.

Від 1417 року не було так, щоб смерть (екс) Папи не означала завершення понтифікату. Це сталося з відходом Бенедикта XVI, в миру Йозефа Ратцінґера, сьогодні у Ватикані, через кілька років після зречення, про яке він несподівано оголосив 11 лютого 2013 року, зачитавши перед остовпілими кардиналами коротку заяву латинською мовою. Ніколи протягом двох тисяч років історії Церкви Папа не залишав Петрову катедру через те, що вже не почувався фізично спроможним нести тягар понтифікату. Зрештою, у відповіді, даній журналістові Петеру Зеервальду в книзі-інтерв’ю «Світло світу», що побачила світ три роки перед тим, він уже деякою мірою на це натякав: «Коли Папа досягає чіткого усвідомлення того, що вже неспроможний фізично, ментально та духовно виконувати довірені йому обов’язки, то має право, а в деяких обставинах, навіть і обов’язок, подати у відставку». Його зречення – дуже важливий історичний прецедент, але пригадувати Бенедикта XVI лише через це було би невеликодушним.

Молодий богослов на Соборі

Народжений 1927 року, син жандарма, виходець з простої й дуже побожної баварської сім’ї, Йозеф Ратцінґер належав до головних дійових осіб Церкви останнього сторіччя. Висвячений на священика 1951 року разом зі своїм братом Ґеорґом, через два роки захистив докторат з богослов’я, а 1957 року склав габілітацію для викладання догматичної теології. Викладав у Фрайзінґу, Бонні, Мюнстері, Тюбінґені та Реґенсбурзі. Він – останній із Римських Архиєреїв, що були залучені до праці Другого Ватиканського Собору. Вже в молодості здобувши визнання як богослов, Ратцінгер зблизька переживав Собор як експерт при кельнському кардиналі Фрінґсу, що належав до реформаторського крила. Рішуче критикував заздалегідь приготовані Римською Курією проекти, відкинені пізніше рішенням Отців Собору. На думку молодого богослова Ратцінґера, тексти повинні «були давати відповідь на найнагальніші запитання, й робити це, наскільки можливо, не тавруючи та засуджуючи, але промовляючи по-материнському». Ратцінґер також підтримав літургійну реформу та причини її провидінної невідворотності. Він тоді стверджував, що для того, аби віднайти справжню природу літургії, необхідно було «пробити стіну латини».

На сторожі віри разом з Войтилою

Але майбутній Бенедикт XVI є також безпосереднім свідком післясоборової кризи, спротиву в університетах та на богословських факультетах. Він стає свідком піддавання сумнівам суттєвих істин віри та диких експериментів у літургійній сфері. Вже 1966 року, через рік після Собору, стверджує, що бачить просування «християнства зі знижкою».

Святий Павло VI 1977 року призначає 50-річного Ратцінґера Мюнхенським Архиєпископом, а через кілька тижнів вводить його до Колегії Кардиналів. У листопаді 1981 року святий Іван Павло ІІ ставить його на чолі Конгрегації Віровчення. Це початок міцного союзу між Папою-поляком і баварським богословом, покликаного розірватися лише зі смертю Войтили, який до останнього подиху відхиляв прохання Ратцінґера про відставку, не бажаючи позбавляти себе його присутності. Це був час, коли Конгрегація розставила крапки над «і» в різних питаннях: вона зупиняє теологію визволення, що використовувала марксистський метод, та займає чіткі позиції перед обличчям появи великих етичних проблем. Найважливішим ділом, без сумніву, є Катехизм Католицької Церкви, плід шестирічної праці, що побачив світ 1992 року.

«Смиренний робітник у винограднику»

Після смерті Івана Павла ІІ, Конклав 2005 року менше ніж за 24 години від свого початку обрав його наступником уже 78-річного на той час Йозефа Ратцінгера, якого шанували й поважали навіть супротивники. З лоджії базиліки Святого Петра він представився як «смиренний робітник у Господньому винограднику». Далекий від будь-якого «геройства», він стверджує, що не має жодних «програм», але бажає зайняти «з усією Церквою поставу слухання Господнього слова та Його волі».

Аушвіц та Реґенсбург

На початку сором’язливий, він не відмовляється від Апостольських подорожей. Також і його понтифікат, як і попередника, буде «мандрівним». Серед найзворушливіших моментів – візит до колишнього нацистського концтабору Аушвіц у травні 2006 року, де Папа-німець сказав: «У місці як оце бракує слів, по-суті, можна перебувати лише в розгубленій тиші, в мовчанні, яке є внутрішнім воланням до Бога: Чому Ти зміг стерпіти все це?». Але 2006 рік – це також рік «Реґензбурґського випадку», коли один стародавній вислів про Магомета, процитований Папою в університеті, в якому він колись викладав, піддають маніпуляції, викликаючи протести в ісламському світі. З того часу Папа помножить знаки уваги до мусульман. Бенедикт XVI брався за важкі Апостольські подорожі, старався ставити чоло швидкозростаючій секуляризації дехристиянізованих суспільств та внутрішньому спротивові Церкві.

Енцикліка про радість

Хоч як Префекта Конгрегації Віровчення його нерідко таврували «бронекардиналом», ставши Папою, Бенедикт XVI постійно говорить про «радість буття християнами» та присвячує свою першу енцикліку «Deus caritas est» Божій любові. «Початком християнського буття не є етичне рішення чи велика ідея, але, радше, зустріч з подією, зустріч з Особою». Він також знаходить час, аби писати книгу про Ісуса з Назарету, що побачить світ у трьох томах. Серед рішень, які варто згадати, є Апостольські листи Motu proprio про лібералізацію використання дособорового римського месалу та встановлення Ординаріятів для колишніх англіканців, які повертаються до сопричастя з Римом. У січні 2009 року Папа вирішив відкликати екскомуніку з чотирьох єпископів, незаконно висвячених архиєпископом Марселем Лефевром, між якими був також Річард Вілльямсон, який прилюдно заперечував Голокост, що викликало полеміку в єврейському світі. Це спонукало Папу написати окремого листа до всіх єпископів світу.

Відповідь на скандали

Останні роки понтифікату були позначені повторним вибухом педофільських скандалів, а також так званого скандалу «Vatileaks», пов’язаного з викраденням конфіденційних документів з папського робочого стола, які були оприлюднені. Бенедикт XVI проявляє рішучість і суворість у підході до проблеми внутрішньої «мерзоти» в Церкві. Він впроваджує суворі правила проти зловживань неповнолітніми, вимагає від Курії та єпископів змінити ментальність. А навіть стверджує, що найважче переслідування Церкви приходить не від зовнішніх неприятелів, але від гріха всередині неї. Ще однією важливою реформою була фінансова. Саме Папа Ратцінґер ввів у Ватикані закони проти відмивання грошей.

«Церква, вільна від грошей та влади»

Перед обличчям скандалів та проявів церковного кар’єризму Папа-німець не припиняє закликати до навернення, покаяння та покори. Під час останнього візиту до Німеччини у вересні 2011 року заохочує Церкву бути менше світською: «Історичні приклади показують, що місіонерське свідчення “знесвітченої” Церкви є дедалі очевиднішим. Визволена від матеріальних і політичних тягарів та привілеїв, Церква може краще й дійсно по-християнському посвятитися всьому світові, може стати дійсно відкритою для світу».

ANDREA TORNIELLI