Бог кличе і під час війни: почути і прийняти Його запрошення
У празник Стрітення Господнього Церква відзначає День богопосвячених осіб. У всі часи Господь промовляє і кличе, і щоразу знаходяться ті, що серед гамору і принад цього світу здатні почути голос, що промовляє в глибині серця та знаходять відвагу відповісти на Слово Ісуса: «Іди за мною!» Господь кличе завжди як в спокійних часах, так і тоді, коли суспільство переживає кризи, війни та інші негаразди.
З нагоди Стрітення Господнього, яке УГКЦ в Україні 15 лютого 2023 р. востаннє відзначає за юліанським календарем, новички Згромадження Сестер Служебниць Непорочної Діви Марії в Україні – сестра Тереза Олійник і сестра Онуфрія Ковалишин – поділилися власним досвідом, як вони зуміли почути Божий голос та обрати богопосвячене життя.
– Сестри, чим вас привабило богопосвячене життя?
с. Тереза Олійник:
Кожна людина має покликання найперше до життя, а вже потім до стану і професії. Сьогодні Господь посилає безліч можливостей для їх реалізації та сповнення. В свою чергу, Він очікує на нашу відповідь і завжди дає вибір людині. Господь приймає її рішення, яким би воно не було. Коли я ще вчилася в школі, то мала можливість спілкуватися з монахами та монахинями. Раніше, в дитинстві, мене приваблювала їхня інакшість. Вони відрізнялися від всіх людей одягом, поведінкою і миром, який вони випромінювали. Пізніше, окрім цих факторів, мене вражала їхня близькість з Богом. Те, як священик роздає вірним живого Ісуса, як через Нього промовляє Господь у проповідях і науках та як сестри навчають дітей фундаментальних правд віри, як дбають про Божий храм. В моєму серці зароджувалося бажання продовжити цю місію і крок за кроком, через різні життєві обставини і людей, Господь привів мене до монастиря, щоб навчитися любити Його, пізнавати правду та вміти дякувати за все.
с. Онуфрія Ковалишин:
Можу з певністю сказати, що радістю і служінням. Насправді мені цікаво було спостерігати за сестрами і бачити їхню радість, коли вони служать. Радість від життя з Богом та особливо, як сестри смакують саме життя. Але насправді, з часом я зрозуміла і побачила, що саме так Бог мене привабив. Але робив Він це дуже делікатно, поступово і наскільки я була готовою до прийняття Його. Тому Він розпочав з радості.
– Як серед тисячі голосів вам вдалося почути голос Бога?
с. Тереза Олійник:
Наш Бог знає підхід до кожної особи, і навіть коли люди Його відкидають, Він промовляє. Завдання почути Божий голос сьогодні не є легким. Живучи в рутині буднів, займаючись своїми справами, нам складно звертати зір та увагу на дрібні речі, на те, що малопомітне. А через такі деталі найчастіше торкає Господь. Тому одна з рис Бога – це уважність. Ми, як Його діти, повинні плекати в собі характер Небесного Батька і прислухатися до своїх бажань та вподобань.
Молода людина має схильність до спонтанності, динамічності. Сидіти і чекати – точно не про неї. Вона пам’ятає те, що їй кажуть, навіть якщо сама так не робить. Першою, хто відкрив для мене Бога, була моя мама. Вона вчила мене молитися, ходити до церкви. Це була перша катехизація для мене. Пізніше, як і всі підлітки, я вважала себе достатньо самостійною, щоб вирішувати, що маю робити. Після перших труднощів я відчула свою слабкість. Піти одній проти всіх було супер складно. Я згадала, що мама вчила мене в дитинстві. Прийти до храму і просто бути в присутності Творця з часом стало для мене досить важливим. У цій непостійності, тривозі, розчарованості, я зустріла людей, близьких по духу. Мене запитували, чи не маю думок про монастир. Я знала, що стереотипи для мене були давно розвіяні, але не задумувалася над цим серйозно. Чим більше часу я була у світі, тим більше було бажання близькості з Богом. Це стало моєю потребою. Таким чином Господь утверджував ще одне покликання в мені.
с. Онуфрія Ковалишин:
Ну, я б сказала, що непросто почути Бога, особливо у наш час. Насправді, я не чула голосу з хмар. Це відбувалося більш на такому внутрішньому рівні. Інколи Бог промовляв через певні обставини, конкретних людей. Але я все одно потребувала тиші і часу, щоб розпізнати Його голос. Бо лише помаленьку змогла дійти до першоджерела, до Того, хто до мене промовляв.
– Як сьогодні богопосвячене життя промовляє до сучасної людини?
с. Тереза Олійник:
Ми живемо в час прогресу. Але мудрі Божі закони є актуальними завжди. Сьогодні у світі є багато можливостей пізнавати Бога, зустрічатися з Ним, могти почути Його голос. У кожній християнській родині є Святе Письмо. Найперше через Нього Господь промовляє до людей. І дуже прикро, коли воно залишається елементом декору, а не джерелом життя. Ми можемо чути Євангеліє в храмі, по радіо, на інтернет-сервісах, можемо досліджувати, порівнювати, вивчати дію Бога через життєві приклади героїв Біблії. Тепер людині достатньо гортати звичну стрічку новин у соцмережах, щоб почути Слово Боже. Наша Церква йде в ногу з часом, і нерідко можна натрапити на сторінку священика-блогера в Інстаграмі чи Тік-Тоці, або на сестру, яка розвіює стереотипи про монашество, відповідаючи на запитання. Чи музичні гурти, які пропагують Боже Царство своїм прикладом. Найчастіше людину притягує реальна історія, захоплюючі факти, цікаві події з життя Церкви, святих чи богопосвячених осіб. Як на мене, це і дає відповіді на питання що робити, коли не знаєш, що робити. Завдання монашества – це свідчити Ісуса, вічні правди і любов так, щоб це було доступним та щирим для тих, хто цього потребує.
с. Онуфрія Ковалишин:
В час стрімкого всесвітнього розвитку технологій людина не втратила прагнення справжності, не втратила прагнення любові, а точніше прагнення Бога. Тому, навіть наше, наче таке просте буття богопосвяченої людини промовляє. Воно є пригадкою людям про Бога. У когось це проявляється як пробудження совісті, а для когось це момент усвідомлення, що він не самотній. Тому я думаю, що навіть саме наше буття вже має вплив.
– Що ви хотіли б побажати молоді, яка шукає свій життєвий шлях?
с. Тереза Олійник:
Робити вибір на ціле життя – це дуже непросто. Це потребує відваги обрати інший стиль життя, це шаленство бути не таким, як всі. Це особливість помічати миті радості. Це про уважність. Люди збоку завжди говоритимуть свої думки. Пам’ятай, що це тимчасове. Єдине, що вічне це любов. А любов – це Бог. Навіть коли виглядатимеш смішною, шаленою, незрозумілою, дивною, але щасливою, тоді побачиш сенс усього. Бажаю кожній дівчині, яка стоїть на порозі самостійності та відповідальності, берегти своє серце від одноразових утіх, але наповнювати його вартісними речами. Нехай Святий Дух провадить вас по нелегкій дорозі, бо наша домівка в небі. Зустрінемося там.
с. Онуфрія Ковалишин:
Можливо, єдине, що я хочу побажати, це не боятися… не боятися робити крок і зробити його. Щоб наприкінці свого життя усвідомити, і з певністю сказати, що я жила по-справжньому, я справді жила!
About The Author
