Буремне життя блаженого Шарля де Фуко

Сьогодні виповнюється 100 років, як відійшов до вічності блажений Шарль де Фуко. Говорити про нього, це розповідати про буремне життя, в якому Христос написав абсолютно нову історію, історію, в якій ви дійсно можете побачити, що шляхи Господні несповідимі.

Він сам розповідає про своє життя до навернення: “У 17 років я був втілений егоїзм, нічого, крім бажання зла, я був божевільний. Мій духовний стан був жалюгідний, як ніколи. Я жив, як можна жити, коли згасла остання іскра віри”.

Проте, благодать Божа була близько: в жовтні 1886 р., готуючись до поїздки в Мароко, Шарль зустрів віруючих людей. «В той же час надзвичайно сильна внутрішня благодать підштовхнула мене: я почав ходити до церкви, я не вірив, але я добре себе почував тільки там». В церкві він проводив багато часу, повторюючи, як молитву: «Боже мій, якщо Ти є, вчини, щоб я в Тебе повірив!».

Проповідник П. Увелен (P. Huvelin) порадив йому посповідатися і причаститися, щоб очистити свої сумніви: “Як тільки я повірив, що Бог існує, я не міг більше робити нічого іншого, як тільки жити для Нього. Моє релігійне покликання народилося водночас з моєю вірою. Який великий Бог! Яка велика різниця між Богом та всім іншим, що не є Бог”.

У листопаді 1888 року він здійснив паломництво в Святу Землю, а потім вступив в монастир трапістів Богоматері Сніжної і провів там кілька років, записавши свої роздуми, які є серцем його духовності, зокрема відома молитва Шарля де Фуко:

Мій Отче,
Я віддаюся в Твої руки.
Роби зі мною все, що хочеш.
Щоб Ти не зробив зі мною, я дякую Тобі за це.
Я готовий до всього,
Я приймаю все.
Нехай лише Твоя воля звершується в мені та у всьому Твоєму творінні,

Більше я ні про що не прошу.
В Твої руки я віддаю мою душу.
Я даю Тобі всю любов, яка є в мені,
тому що я люблю Тебе, Господи!
І я хочу віддати себе Тобі,

Всього себе, без залишку,

Тому що Ти – Отець мій.

У 1897-1900 рр. Шарль де Фуко жив у Святій Землі, де його пошуки ідеалу бідності, жертовності і радикальної аскези все більше підштовхували його до того, щоб вести життя самітника. Він був висвячений в сан священика у Вів’є (Viviers) 9 червня 1901 р. та вирішив оселитися в Бені Аббес, в алжирській Сахарі, де він боровся з тим, що сам називав “жахливість рабства”. Він хотів створити новий монарший орден, але ніхто не приєднався до нього. Він, в буквальному сенсі слова, був зовсім самотній.

“Я залишуся тут єдиним європейцем … я щасливий бути наодинці з Ісусом, тільки для Ісуса…”

Він жив з берберами і розробив стиль служіння, в основі якого був власний приклад життя в святості. Щоб краще пізнати народ туарегів, він вивчав їх культуру протягом 12 років і опублікував під псевдонімом перший туарего-французький словник. Наукова робота Шарля де Фуко як лексикографа є винятковою для пізнання культури туарегів.

Його справжньою метою було навернення в християнство мусульман:

“Ця Африка, цей Алжир, ці мільйони нехристиян голосно волають про святість, яка могла б спричинитися до їхнього навернення. Я молюся, щоб Добра Новина досягла їх, і, щоб останні прибулі змогли, нарешті, наблизитися до ясел Ісуса, щоб теж вклонитися йому”.

“Як необхідно, щоб ця країна була наповнена монахами, монахинями та добрими християнами, які ще є в світі, щоб ввійти в спілкування з усіма цими бідними мусульманами та навчити їх».

«Мій апостолат має бути апостольством добра. Якщо ви запитаєте мене, чому я лагідний та добрий, я скажу: «Тому що я служу Тому, хто є набагато кращий, ніж я».

«Чи може моя присутність бути добром для цього місця? Якщо моя власна присутність не є добром, то присутність Святих Дарів, безумовно, ним є. Ісус не може не освітлювати місця, де Він перебуває. Крім того, контакт з місцевими жителями, поступово перемагає їхні забобони і упередження. Це відбувається дуже повільно, це дуже мало; моліться за мене, щоб я міг зробити якомога більше добра, щоб Господь послав сюди кращих працівників, ніж я, які б приїхали, щоб очистити цей шматок поля для нашого Отця».

Шарль де Фуко відійшов до вічності 1 грудня 1916 р., вбитий злочинцями на порозі свого скиту. Він не вважається мучеником, тому що вбивці, за всіма ознаками, вбили його не за віру, а тільки, щоб пограбувати скит, де він жив.