Церква потребує пастирів, а не менеджерів. Папа Франциск під час зустрічі з Конгрегацією в справах єпископів

Церква потребує справжніх пастирів, які дбатимуть про своє стадо. На цьому наголосив Папа Франциск, зустрічаючись у четвер, 27 лютого 2014 р., з членами Конгрегації у справах єпископів. Святіший Отець детально перерахував, якими критеріями слід керуватися, призначаючи єпископів. «Нам не потрібні менеджери», – зауважив він, наголошуючи на тому, що єпископ повинен бути відважним та смиренним свідком Воскреслого Христа, а Церква потребує не апологетів чи хрестових походів, але «покірних та сповнених довір’я сіячів істини».

«Підписуючи призначення кожного єпископа, я би хотів мати справу з компетентністю вашого розпізнавання», – цими словами Папа підкреслив важливість завдання, яке виконує Конгрегація у справах єпископів, що полягає у тому, аби «забезпечити те, щоб ім’я обраного було, перш усього, сказане Богом».

У цьому контексті Святіший Отець присвятив своє слово характеристикам, яким повинен відповідати єпископ, наголошуючи, що це повинна бути особа, яка відповідає не нашим дріб’язковим претензіям, але така, яка «вміє піднестися на висоту Божого погляду», тому що «лише в Божому погляді наше майбутнє». За словами Наступника святого Петра, «не існує стандартного пастиря для всіх Церков», але Христові відомі особливості, яких потребує кожна Церква, тому завданням того, хто призначає, є «увійти в перспективу Христа», беручи до уваги особливості місцевих Церков.

Щоб обрати таких служителів, потрібно піднестися понад особистими уподобаннями, симпатіями, приналежністю та прихильністю, входячи у «простір Божих горизонтів». Тому Папа заохотив працівників цієї Конгрегації виконувати своє завдання «професійно, в дусі служіння та святості життя», а також зі «святим неспокоєм».

А де ж знайти світло, необхідне для того, щоб обирати Пастирів? «Висота Церкви, – зазначив її Глава, – перебуває у найглибших безоднях її основ», а «майбутнє Церкви» слід шукати у «її початках». На цьому місці бачимо важливість єдності Церкви та безперервного наступництва єпископів. Адже люди, які зазнали болісного досвіду багатьох поділів, мають потребу в тому, щоб у Церкві «віднайти незатерте перебування первісної благодаті».

Першим критерієм для обрання єпископа Святіший Отець називає вимогу, аби він був свідком Христа. А хто ним є? «Це той, який ішов за Ісусом від початку та разом з апостолами належить до свідків Воскресіння. І це, – зауважив Папа, – є також для нас уніфікуючим критерієм: єпископ – це той, хто вміє вчинити актуальним все те, що трапилося з Ісусом і, насамперед, вміє разом з Церквою ставати свідком Його воскресіння». Єпископ, – вів далі Наступник святого Петра, є «мучеником Воскреслого». Він не є «ізольованим свідком», ним він є разом з Церквою, а тому його життя та служіння повинні «вчиняти Воскресіння вірогідним».

«Сміливість померти, великодушність віддати своє життя та згоріти, немов свіча, за своє стадо вписані у ДНК єпископства. Самозречення та жертовність є чимось природним в єпископській місії. І це, – додав Святіший Отець, – я бажаю підкреслити: самозречення та жертовність є притаманними єпископській місії. Єпископство не призначене для себе, але для Церкви, для отари, для інших, насамперед, тих, яких світ вважає за потрібне викинути».

Щоб визначити єпископа, за словами Папи, не потрібно робити перерахунок «людських, інтелектуальних, культурних, а навіть і душпастирських обдарувань». Це не залежить від «математичної суми чеснот». Очевидно, що потрібна людина, яка відзначається чесністю, християнською стійкістю, вірністю Істині, прозорістю, здатністю керувати, але всі ці «невід’ємні обдарування» повинні були вираженням свідчення Воскреслого, повинні бути підпорядковані «цьому першочерговому завданню». Двома незамінними наставленнями є, також, дбання про колегіальність та сумління, відкрите на Бога.

Іншим важливим завдання єпископа Святіший Отець назвав проповідування, зауважуючи, що потрібні люди, які є «сторожами доктрини не для того, щоб вимірювати, наскільки життя світу є далеким від істини, вміщеній у ній», але для того, щоб полонити світ «красою любові».

Єпископи також повинні бути «терпеливими», усвідомлюючи, що «кукіль ніколи не заповнить поле». Слід діяти, як «сповнені віри сіячі», виключаючи самообман, мовляв, усе залежить від особистих зусиль. Єпископи, за словами Папи, повинні також бути «мужами молитви». Церква потребує «справжніх пастирів», слуг, а не панів Божого слова. А спадщиною єпископа є не золото і срібло, а святість.

Крім того, Святіший Отець звернув особливу увагу на важливість «постійності та щоденності» у виконанні єпископського служіння, поборюючи спокусу «втікати у напрямку постійного перебування деінде». Ввірене стадо потребує місця у серці пастиря, і тому місія єпископа вимагає постійності. У цьому контексті є актуальним обов’язок резиденції єпископа у своїй місцевій Церкві, а тому Папа заохотив Конгрегацію приготувати якийсь документ на цю тему.

Текст із сторінки http://uk.radiovaticana.va