Церкви об’єдналися в молитві за 340 мільйонів переслідуваних християн

День молитви – це час для того, щоб згадати в молитві усіх, хто розділяє нашу віру, але не має тієї свободи, яку маємо ми, пише poklik.media.

Вперше цей день був запроваджений комісією з релігійної свободи у 1996 році. Мета цього дня – закликати церкви по всьому світу присвятити один недільний день молитві за переслідуваних християн.

“Більше двадцяти років, кожного листопаду, церкви по всьому світу об’єднуються в молитві за наших братів та сестер, яких гонять. Сьогодні більше 300 мільйонів християн живуть в місцях, де вони не можуть вільно сповідувати Ісуса Христа.

“Дивує те, що це кожний восьмий християнин у світі,” – сказав генеральний директор комісії з релігійної свободи Томас Ширмахер.

“Деякі з країн, наприклад Північна Корея, надзвичайно важкі і небезпечні в цьому сенсі. Якщо вас впіймали з Біблією, можна провести залишок свого життя у в’язниці або вас просто стратять, – пояснив він. – Крім того, і в інших місцях по всьому світу переслідують за Євангеліє, отже способів пригнічення багато”. Він також додав, що за кожною цифрою у статистистиці стоїть історія людини.

В результатах дослідження зазначається, що під час ізоляції через пандемію коронавірусу у допомозі було відмовлено християнам в Індії, М’янмі, Непалі, В’єтнамі, Бангладеш, Пакистані, Центральній Азії, Малайзії, Північній Африці, Ємені та Судані.

Християни, що обирають слідувати за Христом, знають про ризик втрати підтримки з боку сім’ї, громади, а також місцевої та регіональної влади. В разі фінансових проблем через COVID-19 вони не мають змоги звернутися за допомогою до  структури. Викрадення, насильницьке поводження та примусові шлюби жінок та дівчаток також почастішали під час пандемії через підвищену вразливість.

Марк Рідеманн, директор зі зв’язків із громадськістю та свободою віросповідання для допомоги потребуючим церквам, сказав, що найбільш важливими факторами, які впливають на свободу віросповідання сьогодні, є авторитарні уряди, ісламістський екстремізм та етнічно-релігійний націоналізм.

Він додає, що в деяких країнах материкової частини Азії до цих пір існує однопартійна марксистська диктатура.

До таких країн входять Північна Корея, з “винищувальною” політикою щодо релігійних груп, і Китай з масовим спостереженням за людьми, вдосконаленими технологіями штучного інтелекту, системою соціального кредиту та жорстоких репресій проти релігійних та етнічних груп, що забезпечує верховенство держави.

Рідеманн пояснив, що Африка є свідком «надзвичайно швидкого зростання транснаціональних джихадистських угруповань, які постійно переслідують усіх тих мусульман і християн, що не приймають їхню радикальну ісламістську ідеологію.

Посилаючись на Африканський центр стратегічних досліджень, він додав, що країни Африки на південь від Сахари стали притулком більше ніж двох десятків екстремістських угруповань, які активно діють у 14 країнах.

Він також пояснив, що Азія стикається з явищем зростаючого «етнорелігійного націоналізму». В країнах, де більшість населення – буддисти та індуїсти, все більше пригнічують та придушують релігійні меншини, наприклад, Індія з населенням майже 1,4 мільярда людей є найбільш релігійно-екстремістською державою у світі.

Незважаючи на жахливі переслідування, Церква зростає разом з вірою. В дослідженні зазначається: «Коли наших сестер і братів переслідують за віру, і вони, як і раніше, обирають Ісуса, Живу воду, – це диво, яке ми можем побачити”.