«Через добрі справи лежить дорога до поглиблення віри», – о. Андрій Нагірняк

Отець Андрій Нагірняк, керівник Відділу соціальних питань Патріаршої курії, відповів на запитання Департаменту інформації УГКЦ.

– Отче Андрію, якось ви сказали, що соціальне служіння – це те, що може об’єднати різні конфесії України. Чому?

– За минуле півріччя ми провели навчальні семінари, зустрічі для семінаристів та священнослужителів на тему: «Інтеграція неповносправних осіб у життя Церкви та суспільства». Вони відбулися в багатьох куточках України: у Стрийській, Самбірсько-Дорогобицькій, Коломийсько-Чернівецькій єпархіях, у Львівській й Івано-Франківській архиєпархіях, на Херсонщині. На Херсонщині, можливо, були найуспішніші – вдалося залучити громадськість і представників державних органів влади. До цього долучалися й представники інших конфесій, бо соціальне служіння носить також екуменічний вимір. У такому служінні всі Церкви та релігійні організації мають можливість об’єднатися. Це те, в чому разом можемо пропагувати однакові цінності, моральні орієнтири, підходи. Наша мета, щоб проблеми неповносправних осіб у нашому суспільстві практично вирішувалися. У ході цього проекту ми підготували й видали відповідний посібник для священнослужителів та семінаристів «Практичний порадник душпастирю у служінні особам з розумовою неповносправністю».

Ще одним напрямком нашої діяльності в цьому півріччі було проведення навчальних семінарів для працівників різних церковних інституцій, які здійснюють служіння дітям: сиротам, соціальним сиротам чи дітям із неблагополучних сімей. Їх проведення має декілька завдань: підвищити професійний рівень працівників, щоби служіння було якісним, щоб допомогти, а не нашкодити. Також, щоби створити певну мережу інституцій, які здійснюють таке служіння, аби вони могли комунікувати між собою. Важливо було також показати, що в Церкві є цілісна система соціального служіння.

– Чи було реалізовано ідею випуску відео-сюжетів про соціальне служіння, як запланували на початку року?

–Так, ми реалізували відео-проект. Зокрема, про служіння для неповносправних осіб. Хотіли візуалізувати те, яким воно є для неповносправних осіб. Також зробили фільм, присвячений служінню Церкви дітям. Хочемо ознайомити наших вірних із діяльністю, яку провадить Церква, бо часто вони просто не знають, що саме вона робить у цій сфері.

У нас є ще один напрямок діяльності – намагаємося сформувати міжконфесійну позицію щодо певних соціальних питань, проблем та політики в цій сфері. Зокрема, йдеться про питання подолання проблем сирітства та туберкульозу. Упродовж півроку ми розглядали ці теми, були учасниками різних міжконфесійних конференцій, присвячених цим проблемам. Одну допомагає вирішувати міжнародний альянс «Україна без сиріт». Ми брали участь у розробці певної програми, маємо й подальші спільні плани, щоб могти впливати на формування державної соціальної політики у сфері опіки над дітьми та сім’ями. Хочемо, щоб певні принципи соціальної доктрини Церкви були застосовані у формуванні цієї політики.

Це саме стосується і запобігання епідемії туберкульозу, оскільки в Україні склалася досить критична ситуація з поширенням цієї хвороби. Маємо намір активніше залучити релігійні громади, наші парафії, різні структури та інституції, щоб могти зробити свій внесок у запобігання цієї епідемії.

– Боротьба з туберкульозом – це щось нове для Греко-Католицької Церкви?

– У нас уже є навіть певні напрацювання і позитивні практики, які можемо поширювати. Звісно, такі позитивні приклади мають й інші конфесії. Власне різні заходи й були проведені для того, щоб обмінятися досвідом і виробити спільну міжконфесійну позицію, а потім сформувати певну стратегію в нашій Церкві, як реалізувати заходи, спрямовані на запобігання епідемії туберкульозу. Де і що ми можемо робити? І як це краще робити? Вважаємо, що кожен священнослужитель повинен мати хоча б елементарні знання про туберкульоз, оскільки це справді велика проблема для України. Особливо в’язничні медичні капелани мусять бути краще ознайомлені з цією хворобою.

– Туберкульоз справді дуже легко поширюється і важко лікується. Як священики можуть допомагати в цьому…

– Священнослужителі повинні спонукати людей вести здоровий спосіб життя, стежити за своїм здоров’ям. Вони мають мотивувати людей обстежуватися. Наприклад, у нас є частина парафіян, які їздять на заробітки в Росію, де туберкульоз дуже поширений. Відповідно, часто привозять його звідти. Капеланові важко мотивувати хворого лікуватися і, що важливіше, – не переривати лікування. Адже, коли хворий не долікується, тоді ситуація кардинально погіршується.

– Ви згадували про залучення мирян, громади до соціального служіння. Які застосовуєте способи для такого залучення?

– Найкращий спосіб – ознайомити з тим, що таке соціальне служіння і що саме вже робиться. Люди можуть долучитися до тих програм, які існують, або на прикладі того, що робить Церква, започаткувати нові.

– Чи обов’язково люди, які долучаються до соціального служіння при Церкві, віруючі?

Зазвичай це двосторонні процес. Людина, яка вірить у Бога, мусить виявляти свою віру в певних ділах. Водночас, коли вона це робить, то ще більше утверджується у вірі, має нагоду зустрітися з Богом. Часто буває так, що людина ще не дуже віруюча, але хоче робити добрі справи. І через ці добрі справи лежить її дорога до поглиблення віри. Як каже апостол Яків: «Наша віра вдосконалюється ділами».

Розмовляла Оксана Климончук

Джерело: www.ugcc.org.ua