Важкі питання. Чи є єретиком католик, що захищає легалізацію абортів?

ПИТАННЯ: Чи є єретиками католики, які підтримують легалізацію абортів?

ВІДПОВІДЬ: В енцикліці «Evangelium vitae» – «Євангеліє життя» – святий Папа Іван Павло II стверджує, що знищення невинного людського життя в материнській утробі завжди є вбивством. В останні десятиліття це було підтверджено і даними генетики та ембріології, так що навіть людина невіруюча або агностик може усвідомити неприпустимість аборту незалежно від прихильності до вчення Церкви.

Легалізація абортів, тобто вбивство за рахунок державного бюджету, сама по собі є злочином. Це суперечить основним призначенням держави, покликаної захищати життя всіх громадян, і в першу чергу найбеззахисніших.

Здається неймовірним, що людина, яка позиціонує себе як католик, може в даному питанні мати іншу думку. Ніхто не може розпоряджатися життям іншої людини. Батьки також не володіють владою над життям власних дітей. У пастирській конституції Другого Ватиканського собору «Радість і Надія» стверджується: «Бог, Господь життя, доручив людям піднесене служіння, мета якого – зберігати життя, і людина повинна виконувати його належним чином. Тому життя вже з самого зачаття потрібно оберігати з найбільшою турботою. Аборт і дітовбивство – жахливі злочини»(51).

Чи можна вважати єрессю позицію тих, хто захищає легальні аборти?

До таких оцінок потрібно підходити з великою обережністю, адже формально єресь веде до відлучення від Церкви ipso facto, тобто в силу самого факту, без сентенції церковного суду. Іншими словами, єретик виключається з Церкви.

Єресь означає заперечення догмату віри або моралі. Аморальність аборту є непорушною і непомильною доктриною Церкви. Однак це не зведено в ранг догми. Таким чином, формально католика, що захищає проабортні позиції, назвати єретиком не можна. Говорячи про вчення про аморальність аборту, можна вжити термін «парадогма».

«Той факт, що світогляди, звичаї і навіть законодавство визнають переривання вагітності, – пише Іван Павло II в «Євангелії життя», – красномовна ознака надзвичайно небезпечної кризи морального почуття, яке поступово втрачає здатність розрізняти добро і зло, при тому навіть тоді, коли мова йде про фундаментальне право на життя. У такій небезпечній обстановці сьогодні особливо потрібна сміливість, що дозволяє дивитися правді в очі і називати речі своїми іменами, не піддаючись зручним компромісам або спокусі самообману. У цьому контексті категорично звучить застереження пророка: “Горе тим, що зло називають добром, а добро злом, що вважають темноту за світло, і світло тьмою” (Іс 5,20). Саме по відношенню до переривання вагітності сьогодні доводиться стикатися з двозначною термінологією – наприклад, з терміном “операція”, – спрямованою на приховування його істинної природи і пом’якшення цієї тяжкості в свідомості громадськості».

«Моральна тяжкість переривання вагітності, – пише далі святий Папа Войтила, – виявляється у всій своїй істині, якщо визнати, що відбувається вбивство, і особливо якщо аналізувати обставини, що його визначають. Убитий тут – людська істота на порозі життя, тобто найбезневинніша істота, яку тільки можна собі уявити: її неможливо визнати агресором, а тим більше – неправедним агресором! Вона слабка і беззахисна до такої міри, що позбавлена навіть того незначного захисту, який дають новонародженому його жалібні стогони і плач».

«Правда, переривання вагітності часто стає для матері драматичним, сумним переживанням, якщо рішення про знищення плоду вона приймає не з чисто егоїстичних міркувань, не заради своєї зручності, але щоб врятувати якісь важливі блага, такі, як своє здоров’я або пристойний рівень життя інших членів сім’ї. Іноді виникає побоювання, що зачатій дитині доведеться жити в таких поганих умовах, що краще б їй не народитися. Однак всі ці та їм подібні міркування, нехай серйозні і драматичні, ніколи не виправдають умисного позбавлення життя».

Церква виносить остаточне судження про моральну неприпустимість аборту, хоча воно не є догмою. І хоча Конгрегація віровчення уточнила в своїх документах, що між догмою і остаточним судженням немає різниці, коли мова йде про її прийняття з боку віруючих, все ж неприйняття не ставить віруючого в один ряд з єретиком: в даному питанні Церква керується пастирським принципом очікування, даючи своїм чадам час для роздумів і свідомого узгодження власних думок з Учительством Церкви. Тому католик, який заперечує абсолютну аморальність аборту (нехай навіть законного), не є формально єретиком і не відлучається від Церкви. Проте саме вчення про аборт однозначне і остаточне. Йдеться і про наполегливе відкидання остаточного вчення Церкви, а значить, така позиція є тяжким (смертним) гріхом, і до Святого Причастя такий католик може підходити тільки після щирого покаяння.