Чи розсварить Україна Папу Римського з Москвою

Принаймні, він отримав запрошення від президента Порошенка – і начебто, пообіцяв. Хоча перспектива такого візиту поставить його у доволі складу ситуацію. “Латиноамериканський папа”, як кажуть, на відміну від своїх попередників, не надто занурений у європейські справи і до тонкощів східноєвропейської політики не надто придивляється. Конфлікт на Сході України став для нього “ще однією” громадянською війною – невідомо, сам він дійшов такого висновку, чи про це потурбувалося його оточення. Але його виступ, в якому він, ледь не повторюючи патріарха Московського, закликав “зупинити братовбивчий конфлікт” в Україні, вразив українських католиків в саме серце.

Цілком можливо, що за цей прорахунок папі Франциску тепер доведеться їхати до України – аби засвідчити своїм чадам свою підтримку.

Питання, чому саме папа римський виявився “не дуже обізнаним” в українських справах, варто було адресувати найперше українському католицькому єпископату і українській дипслужбі. Україна має свого посла у Ватикані – але посол зустрівся з папою “для роз’яснення ситуації” вже після його невдалої промови. Чому це не було зроблено раніше? Те саме питання можна поставити українським єпископам, які тепер розповідають про те, що “папа не мав цілісної картини цієї війни”, а коли йому розповіли, то він “був вражений”. Чому розповіли тільки тепер?

Втім, можна не сумніватися, що розповідали і раніше. Просто славетна ватиканська дипломатія цього разу трохи дала маху – бо у своїх стосунках з колишнім СРСР Римська курія, здається, керується все тими ж застарілими кліше. Політика дипломатичних загравань з Москвою, яку Апостольська столиця вела за радянських часів, яку багато хто з греко-католиків дотепер не може забути Ватикану.

Ця вже трохи припала пилом пам’ять і образа згадалися, набули актуальності і гостроти, коли папа заявив про “братовбивчий конфлікти”, який треба “припинити” – при тому, що війна, яку Україна веде на Сході цілком вписується у розроблену в Католицькій церкві доктрину “справедливої війни”, оскільки є війною проти агресії. Папа знову “пішов на поводу” в Москви – і, відповідно, знову покинув свою паству у скрутний момент сам на сам з її стражданням і несправедливістю. Дипломатія знову перемогла батьківську любов, якої кожен католик в праві чекати від свого папи.

Цілком можливо, що ані папа Франциск, ані його оточення, дійсно, не мали уяви про ті обставини, у яких живе їхня українська паства останній рік. Ситуація для Ватикану складна – і для папи підготували максимально обережну, примирливу промову. І помилилися. Тепер папі римському доведеться якимось чином реабілітуватися перед українською паствою. В якийсь спосіб засвідчити свою підтримку. І візит до України був би прекрасною можливістю це зробити.

Але ця перспектива є дуже складною дипломатично. Бо Москва не губила час намарно. Стараннями Московського патріарха українська війна набула виразно релігійних рис, перетворилася на “війну за православ’я” проти, зокрема, “уніатів”. Візит папи римського до України обов’язково буде потрактований як підтримка “уніатів” у їхній війні з “канонічним православ’ям”. Тобто перед папою стоїть непростий вибір. Якщо він наважиться на візит до України, може зажити слави папи, що “благословив” католиків на “священну війну проти православ’я”. Якщо ні – то пастирем, який кинув стадо у біді.

В такий спосіб папа Франциск опинився між очікуваннями своїх вірних, необхідністю засвідчити свою єдність з ними і загрозою зруйнувати стосунки з Москвою. Стосунки, які напозір “налагоджуються” – дарма, що вони “налагоджуються” вже півсотні років без найменшої надії, нарешті, налагодитися. Яким би не був наступний крок папи – він внесе певну ясність у політику Ватикану щодо України. Ясність, якої, цілком ймовірно, дипломатія воліла би уникнути. Але така природа війни – ставити питання руба.

Катерина Щоткіна