Чи стає Європа язичницькою?

Чи стає Європа язичницькою і як на секуляризацію мають реагувати сучасні християни, обговорювали 23 квітня учасники дискусії, яку організовали KAI і Центр Думки Івана Павла II у Варшаві. Спеціальним гостем вечора стала французький філософ, політолог і письменниця Шанталь Дельсоль.

За її словами, дивлячись з французької перспективи, зникає не християнство, але християнська цивілізація: антропологія, моральність, права, звичаї. Речниця представила відмінність між нігілізмом, який є різким і провокаційним, і язичництвом, яке, однак, визнає моральні принципи, про що свідчить функціонування багатьох суспільств, які не знають Христа. Коли зникає християнство – стверджує французька дослідниця, – на нас чекає повернення до первинної, елементарної есенції людства.

Шанталь Дельсоль згадала постаті великих нігілістів у європейській цивілізації: Діогена, маркіза де Сада і Мішеля Фуко. Їхньою метою було змінити не культуру, але її основу – антропологію. Право одружуватися гомосексуалістам походить від нігілістичного положення, тому що історія жодної культури цього не легалізувала. Нігілізм супроводжується цинізмом, натомість язичництво поширюється і швидко розвивається, створює права. Усі цивілізації світу умертвляли неповносправних, престарілих, толерували самогубства – стверджувала дослідниця.

Відповідаючи на запитання, чи ми стаємо язичниками, проф. Дельсоль зазначила, що люди західної цивілізації живуть незгуртовано. З одного боку, приймають аксіому про людську гідність, з Шоа знають, що не можна трактувати людей як м’ясо, але вже не знають чому. Вони закладають також особливість і універсальність правди, але в той же час відкидають її, бо це пахне фанатизмом. Одночасно приймають релятивізм цінностей, так що вже не знають, на якому етапі вони перебувають.

Наступною суперечністю, в яку заплутана сучасна людина, є – на думку проф. Дельсоль – велике схвалення свободи і особистого усвідомлення, що є основою демократії. Ми прив’язані до демократії, але вже не захищаємо особистої свободи, наприклад, відсуваємо батьківство, не розуміючи, що там, де немає батька, створюється авторитарна влада. Нам бракує сміливості, щоби бути вільними, хоча ми й вимагаємо свободи – наголосила дослідниця. Нарешті, концепція часу – християнство вперше в історії людства відкинуло циклічне поняття часу на користь лінійного, що відповідає трансцендентному часові. Концепцію також відкинули і замінили ідеєю поступу. Катастрофізм відновлює циклічний час – каже проф. Дельсоль.

Якщо ми хочемо, щоб людей не розглядали як м’ясо, ми повинні відновити їхню духовну велич; якщо ми хочемо, щоб наші ідеї були загальні, ми повинні повернутися до визнання правди, якщо ми хочемо підтримувати особисту свідомість, ми повинні знову прийняти батьківство, якщо ми прагнемо автентичного прогресу, ми повинні знову визнати лінійний час. Зараз між цими протиріччями існує рівновага, але невідомо, в який бік ми переважимо – підсумувала французька дослідниця.

Про процес секуляризації говорив у статті «Секуляризація і що далі?» проф. Єжи Клочовскі, директор Інституту Центрально-Східної Європи в Любліні. Цитуючи французьку дослідницю, він зазначив, що процес секуляризації в Європі почався в XVII столітті, а його апогеєм була сексуальна революція в 60-х роках минулого століття, яка була найглибшою з можливих хвиль секуляризації. Її суттю була також приватизація моральності, переконання, що одиниця вирішує все, і крайній індивідуалізм. Боролися не тільки з християнством, але з усіма монотеїстичними релігіями, відкидаючи минуле і релігію.

За словами проф. Клочковскі, попри все не можна капітулювати, але треба будувати, провадити діалог і рефлексію. «Якщо капітулюємо, майбутнє Європи та світу буде під загрозою», – підсумував він.

«Чи настав час для паралельної цивілізації» – запитав о. проф. Пьотр Мазуркевіч з Університету кардинала Стефана Вишинского. Він зазначив, що криза європейської цивілізації стосується гуманізму, антропології, поваги до людини, тому що людина більше не усвідомлює, що є єдиною істотою у всесвіті, створеною за образом Божим. Європейські країни поступово відкидали Христа, а течії Просвітництва, відкидаючи хрест і воскресіння Христа, почали виступати проти того, чим була Європа, сформована Євангелієм. Поступово сформувалися і сьогодні стираються два бачення нашого континенту. З одного боку, стоїть установа Церкви, з іншого – осередки, що управляють процесами секуляризації, які не є спонтанними. У результаті маємо світ, в якому збожеволіли християнські чесноти – як сказав про це Дж. К. Честертон, варвари вже не є біля воріт, тому що вони правлять.

На якому етапі перебуває європейська цивілізація – замислився о. проф. Мазуркевіч. На його думку, немає повернення до язичництва, але ми повинні мати справу з постєвропейською цивілізацією, цивілізацією божевільних чеснот, з цінностями, виокремленими з християнського списку, наприклад, правами людини. На появу наступної цивілізації доведеться чекати 200-300 років, – вважає о. проф. Мазуркевіч.

Що мають робити християни? О. Мазуркевіч запропонував кілька можливостей. Оскільки постсучасність паразитує на християнстві, можна нічого не робити і перечекати, прикинувшись мертвим, поки паразит не помре. Не можна відступати, бо якщо християнство зникне, зникне ціла культура і прийде варварство. Можна реалізувати ще одну ідею: Церква могла би стати лідером антикатолицького повстання, щоб «врятувати клієнтуру», як висловився нещодавно один єрарх. Можна також, як сказав Поль Рікер, надати нового імпульсу, коли культура розвивається завдяки праву вірності та творчості. Ми живемо в епоху занепаду, люди переконані, що неварто її продовжувати, тому вони не хочуть мати дітей. І саме надія є тією цінністю, яку Церква може запропонувати Європі: влити в неї духа, дати імпульс, тому що це – єдиний світ, який маємо – підсумував о. проф. Мазуркевіч.

За матеріалами: wiara.pl