Чи віруючий так працює?

Кожен християнин покликаний освятити не тільки самого себе, але і освятити світ через євангелізацію. Документи Собору, а також апостольське повчання Павла VI, Evangelii nuntiandi, розкривають два суттєвих аспекти євангелізаційної місії Церкви.

Перший з них – це служіння слова і таїнств, що очевидно стосується тих, хто звершує церковне служіння. Цей аспект є вирішальним для духовності людей, що живуть монашим і священицьким життям.

Другий – наповнення світу християнським духом, несення практичної присутності Євангелія у соціальні, економічні та політичні структури. Цей аспект, у свою чергу, є характерним для світського способу життя, і є свідченням сили Доброї Новини та її суттєвого зв’язку з кожним аспектом людського життя. Спасіння Христа не залишає на узбіччі нічого, що є людське, але огортає всі аспекти існування.

Одна і єдина євангелізаційна діяльність Церкви, яка завжди містить обидва аспекти, є аналогічна, з тої точки зору, до діяльності Ісуса Христа. Його Євангеліє проявилося в слові та спасительній дії, а також у тій частині Доброї Новини, яку Йоан Павло II назвав «євангелієм праці», тобто роки, проведені у ремісничій майстерні в Назареті (пор. LE 26).

Апостольський вимір праці

Тож тепер у новому світлі виявляється проблема професіоналізму, доброї підготовки до роботи та її сумлінного виконання. Якщо робота християнина освячує світ та приносить в його структури присутність Духа, то непрофесійна, несумлінна і недбала праця, прямо стоїть на перешкоді поширенню Євангелія і може бути однією з найбільш важливих причин її відкинення. Проголошення Церквою «Євангелія Слова» не може бути ефективним, якщо та сама Церква у щоденній професійній праці своїх вірян не дає свідчення «євангелія праці». Ступінь відповідальності християнина за цей аспект євангелізації, очевидно, зростає, якщо його робота спрямована на вплив на інших, як у випадку політичної, культурної та соціальної активності [11].

Не раз ми маємо справу з сумним у своїх наслідках розділенням, у менталітеті багатьох християн, покликання до євангелізації словом та обов’язку євангелізації зразковою роботою. Ми часто стикаємося з людьми, які такі ревні в молитві та участі в Літургії, прагнуть особистої святості, але не помічають жодних проблем у своїй непрофесійній роботі, ліні, фіктивній або недбалій праці.

Часто зустрічаємо несвідому необхідність розрахунку перед Богом не тільки за молитви і дотримання літургійних норм поведінки, але і з максимального використання робочого часу або сумлінності в її здійсненні. Найгіршим випадком є особи, які просто нехтують своїми професійними обов’язками, аби “навертати” інших.

Тим більше слід усвідомити серйозність соборних слів: “Ті, хто виконують важку працю […] мають наслідувати Христа в любові діяльній та через свою щоденну працю підніматися до вищого ступеня святості, також апостольської” (КDК 41).

Нерозуміння саме такої ролі праці, тобто розкол між сповіданою вірою і повсякденним життям, навіть називають однією з “основних помилок нашого часу” (KDK 43).

Освячення праці

Освячувати самого себе в праці і освячувати інших своєю працею можливо лише тоді, коли віруюча людина буде постійним зусиллям перетворювати свою щоденну працю у реальність глибоко людську, а водночас – глибоко християнську.

Це означає, по-перше, діяльність у повноті професійної компетентності, з глибокою професійністю, із самовідданістю та ентузіазмом в роботі. Праця не є діяльністю, ізольованою від усього життя учня Христа, але є частиною цілого.

Віра, відносячи кожну діяльність до вічної мети людини, не може не вплинути на проблему якості праці, чи теж особистого ангажування в неї, що існує глибоко у щоденності. Праця віруючої людини повинна стати професійнішою через сам факт виконання її кимось, хто «все, що він робить, виконує від серця, як для Господа, а не для людей, знаючи, що від Господа отримає вічну спадщину, як нагороду» (пор. Кол 3,23).

Тільки живий досвід впливу віри, надії та любові на форму виконуваної праці може оновити те, що Йоан Павло II назвав «духовність людської праці» (LE 26). Праця, яка була в початковому Божому плані радісною і творчою участю у справі сотворення, повинна цей свій аспект зберегти не зважаючи на важкість зусиль та обтяжливість внаслідок гріха. Перетворення життя, безперервне навернення в повсякденних зусиллях – це також постійне освячення своєї професійної діяльності через віднесення її самої та її наслідків до Бога.

LE – Енцикліка Laborem Exercens (“Працюючи”) Йоана Павла ІІ від 14 вересня 1981 року присвячена соціальному вченню Церкви з питань найманої праці та капіталу.

[11] Por. W. Granat, Partnerstwo człowieka z Bogiem w rozwijaniu dzieła stworzenia, [w:] Odpowiedzialni za świat (seria: Powołanie człowieka, vol. 5), red. L. Balter, Poznań/Warszawa 1982, s. 140-141.

KDK – пастирська конституція Gaudium et Spes (лат. Радість і надія) Другого Ватиканського собору затверджена 7 грудня 1965.

єп. Анджей Шемєнєвскі