Чотири роки з Папою Франциском

Дві Енцикліки й два Апостольські напоумлення, 17 міжнародних Апостольських подорожей і 12 душпастирських візитів в Італії, три консисторії з введенням у сан 56 нових кардиналів, Звичайний та Надзвичайний Синоди про сім’ю, позачерговий Святий Рік, присвячений милосердю, перші кроки в реформі Римської Курії та навчання словами й жестами, що не перестають вражати. Ось так можна підсумувати чотири роки служіння Папи Франциска.

Коли 13 березня 2013 року кардинал-протодиякон виголосив з лоджії над центральним входом до базиліки Святого Петра ім’я аргентинського кардинала Хорхе Маріо Берґольйо, як щойно обраного наступника першого в сучасній епосі Папи, який зрікся з Петрового служіння, це стало великою несподіванкою для багатьох. Перший в історії Папа-єзуїт, який вперше серед Наступників святого Петра обрав ім’я Франциск. І протягом чотирьох років Папа, який, за його ж словами, «прибув з іншого кінця світу», призвичаїв нас до несподіванок, адже навчає не лише словами, але й жестами.

Служіння Святішого Отця Франциска можна підсумувати словами «революція ніжності» та відкритість в усіх можливих формах: до бідних і відкинених, до мігрантів і сімей, до молоді й невіруючих, до «братів і сестер», що належать до інших віровизнань. П’ятий рік його понтифікату розпочинається першою річницею Апостольського напоумлення «Радість Любові» за підсумками першого Синоду Єпископів під його проводом, та приготуванням до наступного, що буде присвячений молоді.

«Приймати, розпізнавати та інтегрувати» – це ключові дієслова «Amoris Laetitia», які перегукуються із іншими чотирма: «прийняти, захистити, підтримувати й інтегрувати», на яких Папа Франциск наголосив, зустрічаючись наприкінці лютого цього року з учасниками Форуму на тему міграції та миру, що відбувався у Римі. Саме трагедія мігрантів, що гинуть у хвилях Середземного Моря, стала спонукою для першої італійської подорожі теперішнього Папи, коли він кілька місяців після обрання відвідав острів Лампедузу.

Загальноцерковна молитва за Сирію, оливкові дерева, посаджені у Ватикані Ізраїльським і Палестинським Президентами Шимоном Пересом і Махмудом Аббасом, обійми з Предстоятелями Православних Церков, подорож до Швеції для спільного спогадування 500-річчя Реформації, вивчення можливості спільної подорожі до Південного Судану разом з Головою Англіканської Співдружності, молитва за мир з провідниками світових релігій. Можемо безсумнівно стверджувати, що тема діалогу займає особливе місце в служінні Папи Франциска.

Започатковувати процеси, радше ніж займати простір. Саме такий стиль, представлений у Апостольському напоумленні «Радість Євангелія», програмному документі його понтифікату, Папа Берґольйо обрав для свого служуння. Пройти разом певний відрізок шляху, доки це можливо, беручи за відправну точку особисті дружні зв’язки чи здатність до емпатії та близькості з тими, з ким, зазвичай, не перетинаємося на церковних стежках, як от з невіруючими.

Все це, наслідуючи милосердя Доброго Самарянина, який схиляється для того, щоб обробити рани того, хто різними способами поранений в житті. Чи то безхатченки, яким Папа присвятив окрему зустріч в рамках Святого Року, бідні, на честь яких він встановив відзначення у Церкві нового Всесвітнього дня, або ж в’язні, які в один з незабутніх моментів Ювілею Милосердя заповнили базиліку Святого Петра, в простоті, але з високо піднятою головою.

Святіший Отець вчить нас, що життя, його серйозність та особливі тягарі можна належно оцінити лише тоді, коли, поглянути на них через призму периферій, надто часто забутих пануючою «глобалізацією байдужості». Тому він невтомно закликає викорінювати її, як також, припинити «поетапну третю світову війну», заохочуючи всіх людей доброї волі докладати всі можливі зусилля на користь миру.