«Crux» публікує реакції на напад «Civiltà Cattolica» на американських консервативних християн

Джон Л. Аллен молодший, редактор інтернет-видання «Crux» у своїй статті на шпальтах «Crux» зазначає, що стаття у «Civiltà Cattolica», яку як співавтори підписують близькі, за словами Аллена, друзі Франциска – о. Антоніо Спадаро, редактор «Civiltà Cattolica» і Марсело Фіґероа, протестантський аргентинський пастор, а в якій консерватиних американських християн звинувачено в маніхействі та інтегралізмі, викликала великий резонанс у США, в чергове поділивши американське суспільство по лінії «за» чи «проти» Трампа.

Джон Л. Аллен вважає, що оскільки кожне видання «Civiltà Cattolica» проходить апробацію в Державному секретаріаті Ватикану, ця стаття не могла б пройти апробацію, якби в Держсекретаріаті не вважали, що Франциск схвалить цю статтю.

На думку Аллена, стаття тільки доповнює тверде враження, що Франциск і його команда свідомо намагаються переорієнтувати етос Католицької Церкви в Америці з акценту на католицькій ідентичності та культурних баталій, які переважали в епоху Івана Павла ІІ і Бенедикта ХVІ, в сторону акцентів, які вони сприймають як більш широкі й душпастирські. Аллен не надає оцінку цьому, але стверджує, що це факт, який виглядає незаперечним.

Аллен висловлює припущення, що насправді стаття в першу чергу була спрямована на адресу католицького єпископату США.

Аллен також зауважує, що стаття не тільки роздратувала консерваторі, але й не задовольнила лібералів. Окрім цього, стаття, як вважає Аллен, насправді висловила давні культурні розбіжності між американськими та європейськими католиками.

«Природньо», – підсумовує свою статтю Аллен, – «ніхто не повинен некритично приймати те, як його бачать інші. Але, все ж таки корисно знати, що інші думають про нас, особливо, коли вони на чолі Церкви, до Якої ми належимо. У даному випадку Спадаро і Фіґероа зробили нам послугу, виклавши все на стіл».

У свою чергу о. Реймонд Дж. Де Соуза, головний редактор канадського видання «Convivium» на шпальтах «Crux» дещо інакше, аніж це робить Аллен, оцінює скандальну статтю у «Civiltà Cattolica»: «Якби єзуїт Антоніо Спадаро не був редактором «Civiltà Cattolica», то його нещодавній напад на «екуменізм ненависті», який він діагностує у США, ніколи б не був опублікований у цьому поважному часописі».

Якби ця стаття була запропонована для журналу єзуїтів «America», авторів би попросили, щоб вони її переписали, або краще, щоб вибрали іншу тему, в якій вони можуть бути експертами, – зауважує де Соуза.

Невірне тлумачення протестантської історії, відсутність належного знання про сучасне католицьке життя Америки, зверхній тон і слабкі спроби похвали політики Святішого Отця усе це не піднімається, на думку де Соуза навіть до рівня посередності.

«Франциск заслуговує на набагато краще, аніж ті, кому він довірив інтерпретувати його думки», – стверджує о. де Соуза.

На думку авторів статті політика Адміністрації Дональда Трампа має своє коріння в порочному союзі між євангелістськими фундаменталістами і католицькими інтегралістами. Автори статті, пише де Соуза, йдуть так далеко що стверджують, що і політика Джорджа Буша молодшого і в меншій мірі Рональда Рейгана насправді мають багато спільного з релігійними поглядами Усами бен Ладена.

Отець де Соуза, зауважує, що Спадаро і Фіґроа не знають навіть елементарних речей з історії американського протестантизму, який вони пробують аналізувати у своїй статті. Так, як приклад де Соуза приводить, що Спадаро і Фіґроа не знають, що, насправді, фундаментальний твір американського протестантського фундаменталізму «The Fundamentals» не є твором одного автора, а збірником де представлено п’ять десятків різних авторів.

Головний редактор поважного канадського «Convivium» висловлює здивування, що автори скандального опусу в «Civiltà Cattolica» як єдиний приклад католицького інтегралізму, який начекбто заполонив Церкву в США приводять всього на всього одне видання, від якого відхрестився американський католицький єпископат, а саме йдеться про «Church Militant». Більше того, як приклад злісного зловживання вірою автори статті у «Civiltà Cattolica» приводять сміховинний аргумент: «Church Militant» проводить аналогію між Дональдом Трампом і римським імператором Константином з одного боку та Гілларі Клінтон і римьским імператором Діоклетіяном з іншого боку.

Може «Church Militant» успішна, але тільки велезним незнанням американської католицькій сцени в США може бути зумовлене твердження про те що «Church Militant» – впливова, зазначає о. де Соуза – і це на фоні того, що «Church Militant» заборонено використовувати слово «католциький» стосовно себе, а на минулому тижні головного редактора цього видання Майкла Воріса попросили залишити зібрання католицьких лідерів, яке відбувалося в Орландо.

На думку о. де Соуза, Спадаро і Фіґероа мають на меті не інтерпретацію позиції Франциска. Їхнє змальовування страшної загрози з боку католицьких інтегралістів є спробою захистити самих себе від критики, тих, кого вони інтегралістами проголошують. «Богословська оцінка Спадаро і Фіґероа «екуменізму ненависті» не витримує жодної критики», – підсумовує свою статтю о. де Соуза – «Її значення спаде доволі швидко через відсутність аргументів. Але твердження авторів статті про те, що Апостольський Престіл утримується від розрізнення між добром і злом, між тираном і жертвою, потребує чим скорішої корекції».

Старший редактор «National Review Online» Кетрін Жан Лопез оцінює, що автори скандальної статті у «Civiltà Cattolica» більше б’ють на страх, як звертаються до дзвонів сумління.

Лопез зауважує, що своїми узагальненнями автори статті мажуть брудом багатьох добрих і жертовних людей. Зокрема, вона приводить приклад коли консервативно налаштовані мормон сенатор-республіканець Майк Лі, юдей Юваль Левін і католик Артур Брук через Альянс захисту свободи боряться за відродження і збереження громадянського суспільства в США. Лопез також перераховує ініціативи консервативних католиків і протестантів, метою яких є покращення ситуації у США через боротьбу з бідністю, пропагування соціального вчення Церкви. Але всі вони, зазначає Лопез політично підтримали Трампа.

Лопез зазначає, що «трампізм» занадто складне явище, щоб його спрощено розглядати так як це зробили ватиканські радники у своїй статті.