Cвященик-екзорцист: «Моє покликання – служити людям на Сході України»

З о. Василем Пантелюком спершу ми познайомилися кілька років тому по телефону – дзвонила йому з Києва в Донецьк. Тоді я про нього майже нічого не знала. Але бесіда залишила дуже теплі враження: навіть через велику відстань відчувався якийсь особливий позитив, що йшов від нього. І звісно, коли випала нагода, вирішила поспілкуватися з ним наживо.

Отець Василь нині душпастирює у Дніпропетровську. Доти служив у Донецьку, де був настоятелем кафедрального храму Пресвятої Богородиці Української Греко-Католицької Церкви, водночас – директором благодійного фонду «Карітас Донецьк». А ще він практикує екзорцизм, зцілює від усіляких духовних немочей… Після захоплення бойовиками Донецька отець із родиною та більшістю працівників Карітасу переїхав до сусіднього Дніпропетровська, аби, зокрема, й далі служити донеччанам, частина яких переселилася на Дніпропетровщину.

Я навістила отця в один з літніх спекотних днів.

Він зустрічає мене на порозі Карітасу Дніпропетровська, директором якого є. На ньому сонячні окуляри. По-світському одягнений, цей чоловік зовсім не схожий на такого, що має силу виганяти злих духів…

Кожен ранок починається в отця з Утрені та Літургії, яку він служить у храмі Миколая Чудотворця УГКЦ, що розмістився на другому поверсі Карітасу. Хоча парафії всього кілька місяців, вона вже має постійних прихожан.

Отець просить допомогти йому в службі. Кажу, боюся, що в мене не вийде, але він дає мені в руки молитовник: «Не переживай, усе буде добре».

Наше служіння людям, життя кожного з нас має два крила: молись і працюй, – каже священик у ранковій проповіді.

Ближче до 10-ї ранку в Карітасі починає кипіти робота. Пан Ігор прийшов зранку на молитву. Він отримує тут допомогу, але щоб даремно хліб не їсти, просить якоїсь роботи. Отець Василь загадує підмести подвір’я…

– Коли захопили Донецьк, – розповідає отець Василь, – припинили роботу всі банки, і ми не могли надавати заплановану фінансову допомогу, а також платити зарплату працівникам. На нашу церкву почали падати снаряди, і ми прийняли рішення частину нашого колективу евакуювати з благословення Донецького екзарха Степана (Менька) в Дніпропетровськ, щоб тут створити координаційний центр благодійної допомоги на всі чотири області. Тут розташовані наші центральні склади, де розмитнюється гуманітарна допомога, яка надходить з Євросоюзу. Тож благодійний фонд «Карітас» із січня розмішений у Дніпропетровську. Також ми організували «Карітас Запоріжжя», «Карітас Мелітополь», «Карітас Краматорськ», та й у самому Донецьку залишилася частина наших працівників. Ми продовжуємо постачати туди допомогу. Плануємо створити на території храму їдальню на двісті осіб і роздавати пайки. Організували також дві парафії – Миколая Чудотворця та Святої Софії. Парафія Святої Софії зараз проходять реєстрацію. Плануємо звести в Дніпропетровську великий храм Святої Софії. Адже це славне місто зіграло велику миротворчу роль, виявило Божу мудрість, щоб був мир в Україні.

Зараз у головному офісі Карітасу Дніпропетровська працює двадцять чоловік. Вони намагаються надавати допомогу всім потребуючим.

Отець Василь спирається в роботі на власну родину – дружину та двох синів, які допомагали йому й у Донецьку.

До храму завітав пан Володимир з Кіровська Донецької області. Він одразу звернувся до отця Василя, оскільки не раз бачив його в Донецьку.

– Закінчилася пенсія, не маю що їсти. Я інвалід. Переселенець. І дуже голодний, – скаржиться донеччанин.

Священик пропонує йому одразу на місці отримати разовий «експрес-кеш» у розмірі 38 євро. Та перед цим перевіряє його документи. Усе нормально. Тоді направляє пана Володимира до соціальних працівників оформити допомогу. Чоловік також отримує продуктовий пайок, до якого входять томатна паста, рис, цукор, макарони, консервовані овочі. Усі продукти італійського виробництва. А ще просить літнього взуття. Та поки що взуття немає. Але очікується: Карітас Дніпропетровська чекає на чергову допомогу з ЄС.

Потік потребуючих не припиняється.

Пані Оксана з малолітньою дочкою приїхала з Петропавлівська спеціально, щоб оформити допомогу на кілька місяців. Проте процедура не така проста, і соціальні працівники пояснюють, як їй діяти. А пані Олена прийшла відзвітувати чеками за використані 525 гривень, які отримала минулого місяця…

Спілкуватися з отцем Василем легко і просто. Сам він родом з Івано-Франківської області, з гірського села, де з’єднуються два Черемоші… Спочатку працював фельдшером, але на початку 90-х для нього все змінилося: він відчув покликання служити, причому на сході України…

І провів тут уже понад два десятки років.

Отче, коли надаєте людині допомогу, чи запитуєте, яких вона політичних поглядів?

Карітас виходить із потреб людини та милосердя, тому наші працівники не запитують про такі речі. Якщо до нас прийшли по допомогу, то ми допомагаємо.

Чи відчуваєте різницю між жителями Дніпропетровська і Донецька?

Як на мене, різниця разюча… Зараз у Дніпропетровську всі бачать, що несуть оці «ДНР» і «ЛНР».

Як часто надходить допомога з ЄС?

Наші центри охоплюють 23 тисячі переселенців з Донецької та Луганської областей. Їм уже надано допомогу майже на 20 мільйонів гривень. Одна зі статей допомоги – 22 євро на місяць протягом чотирьох місяців на кожного члена родини. Ці гроші вони витрачають на свої матеріальні, харчові потреби, а перед нами звітують чеками.

Так ми допомагаємо людині якось стати на ноги. Окремо надаємо підтримку людям з хронічними недугами, онкохворим. Вони отримують від нас по 38 євро на місяць теж протягом чотирьох місяців.

На території, де не працюють магазини, банківська система, ми завозимо пайки до 20 кілограмів на суму тисяча гривень. Стараємося охопити всі території, де нічого не працює. За останні два місяці роздали з півсотні тонн.

Здебільшого доставляємо пайки на території, підконтрольні Україні. Бо щоб доправити в місто Донецьк, потрібно мати два дозволи: від нашого Міністерства соціальної політики і від так званої «ДНР». І тільки тоді можна постачати туди продукти.

Часом домовляємося з тією стороною, адже розуміємо, що є тяжко хворі, котрим треба хоч якось допомогти, і вони теж є наші громадяни.

У Донецьку ми роздаємо пакунки потребуючим на території нашої церкви.

Крім Карітасу, ви ще організували в Дніпропетровську нову парафію – Миколая Чудотворця…

Так, сюди тепер приходять помолитися і донеччани, і місцеві… Ми назвали нашу парафію на честь Миколая Чудотворця, бо Святий Миколай, як ми знаємо, допомагає всім.

Хотів би відзначити постійну допомогу з боку Карітасу Німеччини. Нещодавно в Дніпропетровську ми мали зустріч з міністром закордонних справ Німеччини Штайнмаєром, який пообіцяв, що будуть ще більші фінансові вливання в Україну з їхнього боку.

Що для вас означає вислів «жива парафія», котра, як відомо, є місцем зустрічі з живим Христом?

Жива парафія – це як мурашник, вулик. У мурашнику чи вулику, де кожна комаха робить свою роботу, дуже насичене життя. А головне – результат і плід. Саме за такою моделлю – моделлю вулика – ми будували наші парафії в Донецьку і тут будуємо. При церкві в Донецьку в нас були трапезна на сто осіб, різні біблійні гуртки, катехитична школа, євангелізаційна школа, харизматичний рух. Мали три благодійні центри, побудували адміністративне приміщення. Щотижня показували людям богословські фільми, організовували спортивні змагання з шашок, шахів… Зараз усе це запроваджуватимемо тут, у Дніпропетровську.

Також проводимо молитви від пристріту, вроків, усіляких недугів.

Маємо план за допомоги Німеччини купити великий центр, де б людині можна було допомогти з усіх боків: помити, нагодувати, постригти. Так ми можемо надавати допомогу тисячам людей. Сподіваюся, уже незабаром постане такий центр. А при ньому побудуємо дерев’яний храм Миколая Чудотворця. Таким чином людина зможе одразу отримати духовну, психологічну й гуманітарну допомогу. Саме цього потребує наш народ.

Ще ми маємо можливість направляти людей на проживання у будиночки, побудовані Німеччиною. Там переселенці можуть перебувати до півроку.

Ви самі шукаєте людей, чи люди вас знаходять?

Даємо оголошення, підключаємо місцеве телебачення, різні соціальні служби міста. Також люди переказують одні одним про нас.

Мабуть, є люди, котрі приймають допомогу, але до церкви так і не приходять…

Ну, ми не запитуємо їх про релігійні аспекти. Коли допомагаємо, то не ставимо умови, щоб люди приходили до церкви… Якщо людина має духовну потребу, вона обов’язково прийде. І такі приходять.

Знаю, що ви лікуєте людей від всіляких душевних недуг, практикуєте екзорцизм. Коли ви відчули, що маєте такий дар?

Коли ще був молодим священиком і тільки-но приїхав у Донецьк. Це був 1993 рік. Там було багато болящих і страждущих. Не було храмів, диявол розгулював… Я багато до цього готувався – постом, молитвою. Не їв нічого молочного, м’ясного… Коли до мене приходили недужі, їм ставало легше…

Лікувальними молитвами, екзорцизмом я займаюся двадцять два роки. За цей час прийняв близько 40 тисяч болящих і страждущих від злих духів та інших душевних хвороб. Бували дні, коли я приймав і по сто осіб на день… Їздив зціляти й по інших містах України, навіть у деякі країни Західної Європи.

Людина сама ще може не знати, що з нею не все гаразд а ви вже бачите?

Так. Інколи буває, що в людини цілий букет – поєднуються психічне, духовне і фізіологічне захворювання.

Використовуємо і святу тайну Єлеопомазання. Можу сказати, що в нас трапляються і невеличкі чуда, коли людина приходила з паличкою, а йшла від нас сама, без допомоги.

Важко собі уявити, як злий дух сидить у людині…

Він заважає їй як у фізичному, так і в духовному плані. Він може не пускати її до храму, до молитви, не дає працювати, породжує проблеми в сім’ї. Тобто заважає людині жити. Може підвести й до самогубства.

Чи нема побоювань, що злий дух перейде від когось до вас, коли ви його виганяєте?

Ми, екзорцисти, вживаємо заходів, аби цього не сталося. Це сповідь, святе причастя. Ми завжди повинні пам’ятати, що Бог – це сила, яка завжди допомагає, звільняє. Бог переміг диявола, і той уже нічого не може заподіяти Богові, хіба що нападати на людину як на образ і подобу Божу.

А на вулиці серед натовпу ви відчуваєте таких людей?

Як правило, екзорцизмом займаємося в храмі – перед престолом. До того людина сповідається, причащається, потім ми її оглядаємо з голови до ніг. З лежачими це робимо на дому.

Та інколи можу стояти на вулиці, і в одержимої особи проявляється реакція на мене.

І що з нею робиться?

Може почати фукати, гавкати чи просто матюкатися.

А як ви відчуваєте, що з людиною щось не те?

Господь наш є цілителем душ і тіл наших. Бог нам залишив «середники» для лікування, для спасіння. Перше – це хрещення і відречення від сатани. Під час хрещення нечистий дух уже може залишити людину. Також під час сповіді може її покинути. У мене були такі випадки. Бо диявол тримається за гріх людини.

Як відчуваю? Коли при такій одержимій людині читаю Святе Євангеліє чи коли вона зустрічається зі святими речами, наприклад, водою, то може і гавкати, і квакати. І під час молитви можуть проявлятися такі речі, про які людина може й не знати. Це може відчути лише екзорцист із досвідом.

Часом доводиться лікувати довго, а часом хворий оздоровлюється за один день. Це залежить від оцерковлення людини.

Добре для цього мати медичну освіту. Сам я медик, працював анестезистом. І якщо потрібно, відправляю людину до психіатра чи до іншого лікаря. Хоча Господь є найбільшим лікарем душ, тіл і нашого життя вседержителем.

…Зараз наш народ потребує залікування сердечних, душевних кривавих ран. Це тільки Бог може зробити, але для цього потрібен час і об’єднання народу.

Оксана Климончук, для IA ZIK