Де креативні зусилля задля миру? Перша промова Папи в Угорщині
Політика походить від міста (polis), тобто, конкретних зусиль задля життя разом, гарантуючи права та шануючи обов’язки. Це зауваження стало відправною точкою для роздумів, якими Папа Франциск поділився із представниками влади, дипломатичного корпусу та громадянського суспільства Угорщини. Прилетівши у п’ятницю, 28 квітня 2023 р., до Будапешта, Святіший Отець з аеропорту прибув до президентського палацу, де відбулася церемонія привітання та візит ввічливості до Глави Держави. Опісля вони перейшли до розташованої неподалік офіційної резиденції глави Уряду Угорщини, що розміщена в колишньому кармелітському монастирі. У своїй промові Глава Католицької Церкви зосередився на трьох аспектах, якими є Будапешт як місто історії, місто мостів і місто святих.
Місто історії
Папа зазначив, що ця столиця має давнє походження, але місто досягло розквіту в епоху модернізму. Воно також знало періоди миру й розквіту, але й насильства та утисків, нацистської та комуністичної диктатури. Далі він скерував свою думку до заснування міста, що постало 150 років тому внаслідок злиття Буди, Обуди та Пешта в 1873 році. «Народження цієї великої столиці в серці континенту нагадує про об’єднавчий процес, розпочатий Європою, в якій Угорщина знаходить своє життєве русло», – сказав він, зауваживши, що в повоєнний період на континенті панувала велика надія, що тісніші зв’язки між націями допоможуть запобігти майбутнім конфліктам. «У світі, в якому ми живемо, однак, пристрасність задля спільнотної політики і задля багатосторонності здається гарним спогадом з минулого», – зауважив Святіший Отець, додаючи, що здається, ніби «хорова мрія про мир» поступається місцем «солістам війни».
«На міжнародному рівні навіть здається, що наслідком політики є розпалювати душі, замість того, щоби вирішувати проблеми, що вона забуває про зрілість, досягнуту після жахіть війни та деградувала до своєрідного воєнного інфантилізму. Але мир ніколи не прийде внаслідок шукання власних стратегічних інтересів, але радше завдяки політиці, здатній дивитися на цілість, на розвиток всіх», – додав Папа.
Віднайти європейську душу
За словами Наступника святого Петра, на цьому важкому історичному етапі Європа є фундаментальною, бо «завдяки своїй історії вона представляє пам’ять людства, а тому покликана відігравати належну їй роль». Нею є «поєднувати віддалених і приймати народи, нікого не залишаючи ворогом назавжди». Тому потрібно «наново віднайти європейську душу», тобто, «ентузіазм і мрію батьків-засновників, державних мужів, які зуміли заглянути за межі свого часу, через національні кордони та негайні потреби, породивши дипломатію, спроможну наново зшивати єдність, а не розширювати діри». «На цьому історичному етапі є багато небезпек; але хочу запитати, також маючи на думці багатостраждальну Україну, куди поділися креативні зусилля на користь миру? Де вони?».
Місто мостів
Святіший Отець звернув увагу на те, що коли на Будапешт дивитися згори, то його особливість проявляється саме завдяки мостам, які поєднують його частини, «гармонізуючи його конфігурацію з великою рікою». І ця «гармонія з довкіллям» є нагодою відзначити екологічні зусилля цієї країни. Мости – це також нагода замислитися «над важливістю єдності, що не означає одноманітність», і це особливо проявляється у Будапешті з огляду на розмаїття його складових районів. «Також і Європа двадцяти семи, збудована, щоби творити мости між націями, потребує сьогодні внеску всіх, не применшуючи особливостей нікого», – сказав Папа, наголошуючи на необхідності цілого, яке не згладжує частини, та частин, які почуваються добре інтегрованими в ціле.
«Отож, я думаю про Європу, яка не буде заручником частин, стаючи жертвою самореференційних популізмів, але й не перетворюватиметься у плинну дійсність, мало що не газоподібну, в своєрідний абстрактний наднаціоналізм, що забуває про життя народів. Саме в цьому полягає пагубний шлях “ідеологічних колонізацій”, що усувають відмінності, як у випадку так званої культури гендеру, або протиставляють життєвій дійсності редуктивні бачення свободи, наприклад, нахваляючись як здобутком безумним “правом на аборт”, що завжди є трагічною поразкою. Яким же прекрасним є натомість будувати Європу, зосереджену на особі й на народах, де впроваджується ефективна політика на підтримку народжуваності та сім’ї, – маємо країни в Європі, де середній вік становить 46-48 років, – про яку уважно дбає ця країна, де різні нації є родиною, в якій оберігають зростання та особливості кожного», – мовив Святіший Отець, зауваживши, що найвідоміший міст Будапешта, яким є ланцюговий, допомагає нам уявляти собі схожу Європу, де кожна ланка є важливою. В цьому також може допомогти християнська віра, в чому Угорщина також може запропонувати свій особливий екуменічний характер, адже тут різні конфесії живуть без суперництва, шанобливо співпрацюючи в конструктивному дусі.
Християнські цінності потребують відкритості
Переходячи до третього аспекту, яким є Будапешт як місто святих, Папа зазначив, що думка в цьому контексті не може не звернутися до святого Стефана, першого короля Угорщини, який жив у часах, коли «християни Європи були в повному сопричасті». Святіший Отець процитував повчання, які монарх залишив своєму синові Емерику, також проголошеному святим, повчаючи бути шанобливим не лише з родичами та знаттю, і не тільки з ближніми, але й з чужинцями, заохочуючи до лагідності, пов’язавши її з істиною. «Йдеться про велике повчання віри: християнські цінності не можуть були засвідчені через закам’янілість чи замкнутість, бо Христова істина веде до лагідності та ввічливості в дусі блаженств», – підкреслив він, додаючи, що в цих повчаннях проглядається «не тільки багатство солідної тотожності, але й необхідність відкритості на інших», про що говорить також угорська конституція: «Шануємо свободу та культуру інших народів, зобов’язуємося співпрацювати з усіма націями світу». Вона також стверджує, що національні меншини «є частиною угорської політичної спільноти», а також говорить про «обов’язок підтримувати потребуючим і вбогих».
Все це, за словами Папи, нагадує про історію угорської святості, починаючи від першого короля, який заклав підвалини, до принцеси Єлизавети, «свідчення якої досягло всіх географічних широт». В цьому контексті він подякував владі за підтримку благодійних і освітніх ініціатив, натхнених цими цінностями, в яких задіяна також місцева католицька спільнота, надаючи конкретну допомогу християнам у світі, що зазнають труднощів, як от в Лівані та Сирії.
Будуючи новий гуманізм
«Плідна співпраця між державою і Церквою є продуктивною, і щоби бути такою, вона повинна належно зберігати відповідні розрізнення. Важливо, щоби кожен християнин пам’ятав про це, маючи за орієнтир Євангеліє, щоби дотримуватися вільних і визвольних рішень Ісуса, а не піддатися своєрідній діяльності на підтримку логіки влади. З цієї точки зору корисною є здорова світськість, яка не скочується в поширений лаїцизм, який проявляє алергію щодо кожного сакрального аспекту, щоб потім жертвувати собою на вівтарі прибутку», – сказав Наступник святого Петра, підкреслюючи, що той, хто визнає себе християнином, покликаний «свідчити та прямувати разом з усіма, розвиваючи гуманізм, натхнений Євангелієм», що полягає в тому, щоби визнавати себе улюбленою Божою дитиною та любити кожного як брата та сестру.
В цьому світлі Папа повернувся до повчань святого короля Стефана, адресованих синові, в який той стверджував, що «оздоблює країну» той, хто прибуває до неї з різними мовами та звичаями, натомість країна, «що має одну лише мову та один лише звичай, слабка і занепадає». Тож святий Стефан радив синові «охоче приймати чужинців», що перегукується з темою прийняття, «яка без сумніву є складною». Однак, до цієї проблеми «слід підходити без зволікання та виправдань», думаючи «про Христа, присутнього в багатьох зневірених братах і сестрах, що втікають від конфліктів, бідності та кліматичних змін».
About The Author
