День Усіх Святих: значення і походження свята

Відомих та анонімних, давніх та сучасних святих Католицька Церква згадує 1 листопада. Свято всіх святих є найбільш радісним днем для християн. Протягом року кожного дня ми згадуємо одного або кількох святих, ім’я яких нам знайоме. Проте їх кількість набагато більша. Багато осіб стали святими в цілковитій таємниці.

Урочистість Усіх Святих це не «Свято Померлих», як часто можемо почути, а пригадування всім вірним про їхнє покликання до святості. На противагу від цієї урочистості – 2-го листопада – згадуємо всіх померлих вірних. Це день молитви за тих, які в чистилищі готуються до небесної слави.

День 1 листопада пригадує правду про загальне покликання до святості. Кожен віруючий, не залежно від конкретної життєвої дороги: подружжя, священство чи богопосвячене життя покликаний до святості. Цієї людської повноти не можна осягнути тільки власними силами. Необхідною є допомога Божої благодаті, тобто дар Божої доброти. Через те, що Господь кличе до святості кожного – кожній людині допомагає своєю благодаттю. Богослов’я говорить, що кожен отримав дар спасіння, бо Христос склав жертву за всіх людей. Від кожного з нас залежить наскільки прийматимемо від Бога дар святості.

Урочистість Усіх Святих суттєво відрізняється від спомину всіх померлих, що припадає на 2 листопада. Урочистість, що припадає на 1 листопада виражає загальне покликання людства до святості. Вказує на опіку Господа і поглиблює надію, що кожне розставання не є останнім, бо всі ми запрошені до дому Отця.

Разом день Усіх Святих та спомин Усіх Померлих Вірних пригадують нам правду про спільноту Церкви, що огортає святих, які в небі, тих що спокутують свої прогрішення в чистилищі і тих, що ще живуть на землі. Серед цих трьох станів Церкви відбувається, через молитву, пам’ять чи жертву, постійний обмін духовними благами. В цій єдності виражається спілкування святих.

Спомин всіх святих має своє джерело в культі мучеників. У річницю смерті, яка для християн є днем народження для неба, на могилі мучеників відправляють Євхаристію та читають опис мучеництва. Пам’ять про тих, які кров’ю підтвердили свою віру, в перших християнських спільнотах зберігалась дуже дбайливо. Кожна з локальних спільнот мала свій список мучеників, які через факт мучеництва ставали близько Христа, тому їх заступництво набирало особливої сили.

Поступово до того списку почали дописувати не тільки мучеників, а й інших осіб, які вирізнялись особливою святістю. Першим святим, який не був мучеником, став померлий в 397 році єпископ Мартин Турський.

Початки свята сягають IV століття. В Антіохії тоді вшановували пам’ять багатьох безіменних мучеників, яких згадували в неділю після Зіслання Святого Духа. В Римі в VII столітті Папа Боніфацій IV освятив колишній Пантеон і вчинив його храмом Богородиці та всіх святих мучеників. Наказав з цієї нагоди розмістити там камінь привезений з катакомб християнських мучеників. Історики говорять, що тоді було привезено аж 28 повних возів.

З річницею цих подій було пов’язане римське свято Всіх Святих. Споминали тоді виключно Марію та мучеників. У пізнішому часі долучено також культ «всіх досконалих справедливих». Спомин перенесено було з 13 травня на 1 листопада. Приводом, швидше всього, стали труднощі в харчуванні паломників, які прибували до Рима весною.

Листопадова дата була відома вже тоді в Ірландії та в Англії, а від VIII ст. поширилась по цілій Європі. Після останньої літургійної реформи богослови підкреслили, що «урочистість включає в себе не тільки канонізованих святих, а також всіх померлих, які досягнули досконалості та померлих рідних і друзів».