Дежрсекретар Ватикану: припинення вогню насамперед повинні забезпечити агресори
Пропонуємо вашій увазі переклад інтерв’ю, яке Джан Ґвідо Веккі зробив із кардиналом П’єтро Пароліном, Державним Секретарем Святого Престолу. В інтерв’ю, яке побачило світ 12 березня 2024 р. на шпальтах італійського часопису «Corriere della Sera», один з найближчих співробітників Папи Франциска ділиться думками про те, що той мав на увазі під час розмови з журналістом швейцарського італомовного каналу RSI, зміст якої був опублікований минулої суботи.
Еміненціє, здається очевидним, що Папа закликає до переговорів, а не до капітуляції. Але навіщо звертатися лише до однієї сторони, до України, а не до Росії? І говорити про «поразку» того, хто зазнав агресії, як причину для переговорів. Чи це не є контпродуктивним?
Як нагадував директор ватиканської пресслужби, цитуючи слова Святішого Отця, сказані 25 лютого, заклик Папи полягає в тому, «щоб утворилися передумови для дипломатичного вирішення в пошуках справедливого та тривалого миру». В цьому сенсі є очевидним, що створення таких передумов не є завданням лише однієї сторони, але обох, і першою умовою, як мені здається, є припинити агресію. Не треба забувати про контекст, і в цьому випадку до Папи звернулися із запитанням, відповідаючи на яке він говорив про переговори, зокрема, про мужність переговорів, що ніколи не є капітуляцією. Святий Престол дотримується цієї лінії та не перестає закликати до «припинення вогню» – а припинити вогонь у першу чергу повинні агресори – а далі до відкритості на переговори. Святіший Отець пояснює, що вести переговори – це не прояв слабкості, а сили. Це не капітуляція, а відвага. І каже нам, що ми повинні більше зважати на людські життя, на сотні тисяч людських життів, які були принесені в жертву під час цієї війни в серці Європи. Це слова, які є дійсними як для України, і так само для Святої Землі й інших війн, які вмивають світ кров’ю.
Чи є ще можливості для досягнення дипломатичного вирішення?
Оскільки йдеться про рішення, що залежать від людської волі, завжди залишається можливість дійти до дипломатичного вирішення. Війна, розв’язана проти України, не є наслідком неконтрольованого стихійного лиха, але лише людської свободи, й та сама людська воля, яка спричинила цю трагедію, має також можливість і відповідальність зробити кроки, щоби припинити її та відкрити шлях до дипломатичного вирішення».
Чи Святий Престол занепокоєний ескалацією? Ви самі про це говорили, кажучи, що гіпотеза про залучення країн Заходу «лякає».
Святий Престол занепокоєний загрозою розширення війни. Підняття рівня конфлікту, спалах нових збройних зіткнень, гонка переозброєння в цьому сенсі є драматичними та тривожними сигналами. Розширення війни означає нові страждання, нове горе, нові жертви, нові руйнування, що додаються до тих, які український народ, особливо діти, жінки, похилі віком цивільні відчувають на собі, платячи надто високу ціну цієї несправедливої війни.
Папа Франциск говорив також про ізраїльсько-палестинський конфлікт, нагадуючи про «відповідальність» протиборчих сторін. Що спільного між цими двома ситуаціями?
Спільним у обох ситуаціях, без сумніву, є той факт, що вони небезпечно вийшли за будь-які прийнятні межі, що не вдається знайти вирішення, що вони відбиваються на інших країнах, і що неможливо знайти розв’язку без серйозних переговорів. Мене непокоїть ненависть, яку вони породжують. Чи такі глибокі рани зможуть колись затягнутися?
Залишаючись при темі ескалації: Папа неодноразового згадував про небезпеку ядерного конфлікту, що «достатньо якогось інциденту». Чи в цьому головне побоювання Святого Престолу? Йдеться про «інцидент», як те, що трапилося в Сараєво 1914 року?
Загроза фатального ядерного «розвитку» не є неможливою. Досить поглянути на регулярність, з якою деякі владні представники вдаються до такої погрози. Я можу лише сподіватися, що це стратегічна пропаганда, а не “попередження” про щось дійсно можливе. Що стосується “головного побоювання” Святого Престолу, то я вважаю, що воно радше полягає в тому, що різні учасники цієї трагічної ситуації можуть ще більше замкнуться на власних інтересах, не роблячи того, що вони можуть зробити для досягнення справедливого і стабільного миру.
About The Author
