Дикастерія мирян, сім’ї та захисту життя: евтаназія не є формою солідарності

Відділ у справах сім’ї та захисту життя Дикастерії у справах мирян, сім’ї та захисту життя, поширив заувагу, присвячену темі недоторканої цінності людського життя в ситуаціях його завершення. Нагодою для звернення стало рішення Конституційного Суду Італії про недопустимість референдуму про декриміналізацію людиновбивства за згодою.

«Медично асистоване самогубство та евтаназія не є формами соціальної солідарності, ні християнського милосердя, а сприяння їм не причиняється до поширення культури медичного піклування чи людського змилування», – зазначається у заувазі, яку поширив відділ у справах сім’ї та життя Дикастерії в справах мирян, сім’ї та життя, коментуючи рішення Конституційного Суду Італії, який висловився про недопустимість проведення референдуму про декриміналізацію вбивства за згодою, оскільки за позитивного результату, не буде гарантований конституційно необхідний мінімальний захист людського життя загалом і, особливо, безпорадних і слабких осіб.

Супроводжувати з любов’ю

«Альтернативою є дорога медицини невиліковних і ставати ближніми для страждаючих і вмираючих», – читаємо в заувазі, що нагадує про те, що завжди існує можливість «з делікатністю та любов’ю» супроводжувати людину до останньої мети її життя, як це «численні сім’ї, лікарі, медсестри і медбрати зуміли зробити в минулому й не перестають чинити сьогодні. Не вдаючись до інструментів смерті, але послуговуючись здобутками науки та мудрості життя». Дикастерія нагадує, що «життя кожного з нас – це питання, яке стосується всіх», а тому «піклуватися про життя» не є вибором деяких, але «завданням кожного, спільною відповідальністю».

Етична очевидність

«Смерть є частиною земного життя та веде до життя вічного. Заопікуватися останнім відрізком земної дороги, який наближає до входу в інше життя, є обов’язком щодо себе самих і щодо інших», – зазначається у зверненні, що покликається на слова Папи Франциска, сказані під час загальної аудієнції 9 лютого, який наголошував, що «правом є життя, а не смерть, яку потрібно прийняти, а не завдавати. І цей етичний принцип, – підкреслював Святіший Отець, – стосується всіх, а не лише християн чи віруючих». А тому не йде мова про те, щоби вимагати в суспільстві та в юридичному правопорядку місце для норми, що випливає з Божого слова, але про те, щоби «визнати етичну очевидність, доступну для практичного розуму, що відчуває благо життя людської особи як спільне благо».

В енцикліці «Evangelium vitae» також Іван Павло ІІ наголошував на тому факті, що «питання життя та його захисту і підтримки не є прерогативою християн». І хоч завдяки вірі воно отримує надзвичайні світло та силу, «воно належить до кожного людського сумління, яке пране істини та є уважним і занепокоєним долею людства».

Дорога паліативної опіки

Альтернативою, отже, є дорога паліативної опіки, що полягає в полегшенні болю тих хворих, яких неможливо вилікувати. Однак, як нагадує Дикастерія в справах мирян, сім’ї та життя, потрібно усунути двозначність, що під виглядом допомоги померти спокійно, може зісковзнути в заподіяння смерті. В те, щоби «дозволити померти в мирі», жодним чином не включена допомога в прискоренні смерті.