Дикастерія віровчення про зберігання праху після кремації

Можна облаштувати сакральне місце «для спільного збирання і збереження праху охрещених померлих», тобто спільний «цинерарій», куди висипається індивідуальний прах. Так стверджує Дикастерія доктрини віри у відповідь на запитання Архиєпископа Болоньї Маттео Дзуппі на тему померлих віруючих, які піддаються кремації. У другій відповіді йдеться про те, що церковна влада може також розглянути і оцінити прохання членів сім’ї про збереження «незначної частини» праху померлої людини в місці, значущому в історії померлого.

Кардинал Дзуппі, зіткнувшись з «збільшенням кількості рішень про кремацію померлих» і розвіювання праху в природі, а також для того, щоб «не дозволити взяти гору економічним причинам, які обумовлені меншою вартістю розвіювання, і дати вказівки щодо подальшого перебування праху після закінчення терміну його зберігання», бажаючи «відповісти не тільки на прохання членів сім’ї, але, перш за все, відповідати християнському звіщенню про воскресіння тіл і пошану, яка їм належить», представив для розгляду дикастерії два запитання. Перше: «Беручи до уваги канонічну заборону розвіювати прах померлої людини, чи можна, подібно до того, як це відбувається в осуаріях, створити священне місце, визначене і постійне, для змішаного накопичення і збереження праху охрещених померлих, вказуючи для кожного з них особисті дані?» І друге: «Чи можна дозволити родині зберігати частину праху члена сім’ї в місці, значущому для історії померлого?».

Дикастерія віровчення в тексті, оприлюдненому 12 грудня 2023 р., який підписав кардинал-префект Віктор Фернандес, а 9 грудня затвердив Папа Франциск, відповідає ствердно. Перш за все, вона нагадує, що згідно з Інструкцією Ad resurgendum cum Christo від 2016 року, «прах повинен зберігатися в священному місці (на кладовищі), а також в спеціально відведеному для цієї мети місці, за умови, що воно було призначене для цієї мети церковною владою». Причинами цього називаються необхідність «мінімізувати ризик усунення померлого з пам’яті та молитов родичів і християнської громади» й запобігти «забудькуватості і неповазі», а також «непристойним і забобонним практикам».

Далі в тексті нагадується: «Наша віра говорить нам, що ми воскреснемо з тією ж тілесною ідентичністю, яка є матеріальною», хоча «ця матерія буде преображена, звільнена від обмежень цього світу. У цьому сенсі воскресіння буде в цій плоті, в якій ми зараз живемо». Але ця трансформація «не означає відновлення ідентичних частинок матерії, з яких формувалося тіло». Тому воскресле тіло «не обов’язково буде складатися з тих самих елементів, які воно мало перед смертю. Воскресіння не є простим оживленням трупа, воно може відбутися, навіть якщо тіло було повністю зруйноване або розпорошене. Це допомагає нам зрозуміти, чому в багатьох цинераріях прах померлих зберігають разом, не тримаючи його у відокремлених місцях».

Далі дикастерія підкреслює, що «прах померлих походить від матеріальних останків, які були частиною історичної мандрівки людини, до тієї міри, що Церква має особливе піклування і пошану до мощей святих. Ця увага і пам’ять також спонукають нас до ставлення, позначеного священною пошаною» до праху, який «зберігаємо у священному місці, пристосованому для молитви».

Тому дикастерія відповідає кардиналові Дзуппі, що «можна влаштувати священне місце, визначене і постійне, для спільного накопичення і збереження праху охрещених померлих, вказуючи для кожного з них особисті дані, щоб не розпорошувати номінальну пам’ять». Таким чином, Церква допускає можливість зсипати прах в одне загальне місце, як це відбувається з осуаріями, але зі збереженням номінальної пам’яті про кожного окремого померлого. Нарешті, зазначено, що, виключаючи «будь-якого роду пантеїстичну, натуралістичну або нігілістичну двозначність», дотримуючись цивільних норм, якщо прах померлого зберігається в священному місці, церковна влада «може розглянути і оцінити прохання сім’ї про належне збереження незначної частини праху їхнього родича в місці, значущому» для його історії.

Відповідаючи на запитання ватиканських медіа, дикастерія пояснила, що висловлювання та оцінка церковної влади має не лише канонічний, але й душпастирський характер, щоб допомогти родині розпізнати, який вибір зробити, враховуючи всі фактори. З огляду на те, що деякі законодавства не дозволяють розділяти прах померлого, дикастерія додала, що друге питання виникло в результаті діалогу між єпископами з різних країн, до якого долучився кардинал Дзуппі, і вона розглядала цю можливість з богословської, а не з цивільної точки зору, як це було роз’яснено у відповіді.