«Діти у віці до року, як губка, вбирають і помічають усе», – дитячий психолог

«Мозок дитини від народження до трьох років працює як CD-R диск: записується вся інформація і потім стерти чи перезаписати її, фактично, неможливо. Особливо в перший рік, коли записується й запам’ятовується все, усі враження і досвіди – дотики, звуки, запахи, погляди, настрої, відчуття… Діти в цьому віці, як губка, вбирають і помічають усе», – каже психолог.

Тому потрібна особлива уважність батьків до цього періоду життя дитини, буквально з перших хвилин. Недаремно різні психоаналітичні школи – не тільки Зигмунда Фрейда та його послідовників, зосередилися на вивченні саме цих перших «записів» у психічній історії людини, її перших неусвідомлюваних вражень і досвідів.

Перші три місяці від народження – так званий четвертий триместр вагітності: дитинка ще не зовсім відокремилися від матері і потребує її повністю і повсякчас. Це період переходу і адаптації до нового світу, коли мама продовжує бути для дитини всім. Тому таким важливим є цей постійний зв’язок з мамою – і фізичний, і емоційний. Важливим у цей період є абсолютно все, що відбувається навколо дитини, оскільки закладаються основи сприйняття себе і світу.

«Одними із найважливіших у перший рік є тактильні досвіди, – каже Ольга. – Дотик – це потреба дитини. І щоб до неї торкалися – гладили, брали на руки, робили масажі чи гімнастику, купали… І торкання як спосіб пізнання світу – дитині треба помацати все власноруч».

Тактильний досвід надзвичайно важливий у подальшому вибудовуванні стосунків із навколишнім світом та іншими людьми й має, зокрема, психосексуальний аспект: дотики в цей період закладають здорові сценарії на майбутнє. Саме тому психолог наголошує: не треба боятися взяти дитину на руки, притулити до себе, погладити. «Є люди, які не люблять, щоб до них торкалися, не сприймають обіймів, – це наслідок досвідів перших місяців життя», – каже Ольга.

Перший рік – це також оральна стадія розвитку і пізнання світу: дитина все тягне до рота. Це також потреба, пов’язана із повноцінним формуванням психічного здоров’я, окресленням меж власного Я і способів його задоволення, закладенням бази відносин з реальністю.

«Але є кілька зауважень, зокрема, і щодо звичних речей – наприклад, дітям не рекомендується давати так звані «пустишки», по суті, неприродний замінник, ерзац, – каже Ольга Колеснікова-Чмель. – Наприклад, коли у пологових будинках дітям дають таку соску, потім вони відмовляються брати мамині груди, а це призводить до дефіциту орального досвіду, що в майбутньому може мати різні наслідки і вплив…»

Варто сказати, що на цьому етапі тактильно-орального пізнання світу важливо дати дитині те, що справді розвиває: іграшки з різною фактурою і різного кольору, з різними наповнювачами (як-от, іграшки за вальфдорфською системою – фігурки чи мішечки, набиті рисом, горохом, гречкою), брязкальця, які видають різні звуки, килимки з різними поверхнями, іграшки для гри у воді тощо. Звісно, усі ці речі повинні бути якісними, вандалостійкими і безпечними.

«Часто батьки купують іграшки, які подобаються їм, і ніби для себе, що не є правильним, – каже Ольга. – Ще одна фатальна помилка: намагання замінити іграшкою себе, тобто маму чи тата. Проте дитині не так важлива та іграшка, нехай і найдорожча, як увага дорослих – з дитиною важливо гратися, а не просто дати їй ляльку чи машинку…»

Ще один важливий канал пізнання світу у перший рік – голос. І те, що дитина чує, – мову, слова, спів, молитву тощо, і те, що відтворює сама. А отже, важливо спілкуватися з дитинкою уже з перших днів.

«Варто розмовляти чіткою мовою – «сюсі-пусі», такі кумедні для дорослих, дитину не розвивають, – каже психолог. – Краще говорити чітко, короткими фразами, розтягуючи слова. Таке протяжне промовляння, схоже на спів чи заколисування, для дітей 3-5 місяців, у яких слуховий апарат ще не достатньо розвинений. Тому такими важливими у цей період є ритмічні фрази чи віршики, колискові, співанки, озвучені голосом мами. Щоб дитинка навчилася говорити, вона, передусім, має чути мову як мелодію, ритм. Тож, якщо малеча довго не говорить, перша порада і потреба – перевірити слух».

І, звичайно, перша відповідальність батьків, враховуючи всі ці потреби і етапи розвитку – створити для дитини безпечне середовище. Дитина досліджує світ і не знає ні про можливі небезпеки, ні про наслідки: так дитинка може ковтнути щось гостре, необережно залишені таблетки чи хімічну рідину, чи натягнути на голову поліетиленову торбинку…

«Ліжечко чи коляска повинні бути такими, щоб дитина не могла легко вилізти чи випасти з них – зазвичай, для цього достатньо хвилин, коли мама відволіклася на щось інше. Багато дитячих черепно-мозкових травм стаються, коли діти спинаються на ноги і випадають з ліжечка. Окрім фізичної травми, такі випадки завдають удару й по психіці: дитина відчуває себе відкинутою світом, який, виявляється, може завдати болю, є небезпечним, йому не можна довіряти… Звичайно, трапитися може всяке, але мінімізувати ризики – необхідно», – підкреслює психолог.

Психолог також описує певні пограничні ситуації і стани, пов’язані з раннім стресом – як-от синдром вимкнення чи синдром уцілілого. Усі ці моменти пов’язані із сильним емоційним переживанням саме матері, яка або втрачає зв’язок з дитиною та інтерес до неї, або має відчуття сильної провини й тривожності, що може перерости у післяпологову депресію.