Дитини не буде. Можете лікуватися хоч 40 років

Коли Людмила побачила на тесті на вагітність дві смужки, вона не могла повірити в це. Лікарі вже давно позбавили її ілюзій.

«Лікар запитав про ім`я дитини. — Луція, — відповіла я. Тому що вона була мученицею з Сіракуз, мала гарні очі, і маленька має гарні очі. Але є ще одна покровителька — Луція з Фатіми, тому що ця дитина вимолена на вервиці. Вимолена. Ніхто не вірив, що щось вийде. Коли я сказала лікарю, що вагітна, він не повірив. Раніше його колега сказав нам прямо: ви можете сорок років лікуватися, а дитини не буде».

Людмила Яскуловська розкладає альбоми, бо хоче показати, як дочка виглядала одразу після народження, коли вона була крихітною, пахучою та чудовою… «А ось тут виглядає як буддійський монах, занурений у споглядання, — коментує вона. — Бог має величезну довіру до людини, якщо він довіряє їй таку крихітку…»

«Привіт» із надією на продовження

Це романтична історія, хоча потрібен деякий час, щоби зрозуміти, в чому річ. Людмила народилася в Самборі в Україні, походить із польської родини, яка передала їй віру, мову і культуру. Приїхала навчатися до Кракова, користуючись стипендією «Полонія». Краків вибрала свідомо: хотіла навчатися й жити в такому винятковому місті. Вибрала психологію в Ягеллонському університеті.

Мєтек також вивчав психологію і жив у бабусі, в квартирі на протилежному боці вулиці, майже навпроти її гуртожитку. На заняття їздили одним трамваєм, тож зустрічалися на зупинці, чекали, а він завжди казав до неї «привіт». Людмила не реагувала і далі нічого не відбувалося. Поки на третьому курсі її друзі не вирішили поставити «Маленького принца». На першій репетиції її майбутній чоловік увійшов до зали і, не зважаючи ні на кого, підійшов прямо до неї й запитав: «А ти кого тут граєш?»

Відтоді почалася їхня спільна історія. Дівчина зрозуміла, що він давно вже спостерігав за нею, тому що вона йому дуже подобалася, він говорив: «привіт» у надії на продовження. Вони одружилися в її улюбленій церкві св. Анни в Кракові. Людмила також здобула освіту журналіста у Варшаві. Вона працювала психологом, працювала на TVP 2, зараз працює в рекламній компанії. Вони живуть у сучасному житловому комплексі, на вихідні їдуть на море або за кордон. Можна говорити про професійний і фінансовий успіх.

Важкі слова

Насамперед, очікування. Минає рік після весілля, другий, третій; потім починаєш вдивлятися, вслуховуватися в свій організм. Починаються сумніви й запитання. Пошук інформації в інтернеті. Три роки, чотири після весілля… Відвідування лікарів і обстеження, нескінченна кількість обстежень, його та її. І ще одне питання, обстеження. І знову чекання.

І в кінці — діагноз. Гіперпролактинемія — цим холодним медичним терміном називається причина, через яку вона не могла завагітніти. Врешті-решт з’ясували — Людмила має пухлину: мікроаденома в гіпофізі, який відповідає за виробництво пролактину в організмі. По суті, його рівень набагато вищий від нормального, і він діє як протизаплідний засіб.

Вже знають рідні й друзі, не всі знають деталі, але знають, що щось відбувається. «Ми шукали фахівця, але ніхто не давав жодного шансу»… — згадує Людмила. Саме на цьому етапі були вимовлені слова, які просто вдавили в крісло: «Ви можете приходити навіть сорок років… і дитини не буде». У пробірці? Не могло бути й мови, це було поза їхнім розумінням.

Це Бог дає дитину

На четвертому році шлюбу почалася криза, щось між ними псувалося і скреготало. Тоді вони пішли до Неокатехуменату і почали у спільноті читати Біблію. І пережили осяяння, бо почали знаходити себе в біблійних персонажах.

Вони слухали про безпліддя й тугу Авраама і Сари, Захарії та Єлизавети. І про надію, яка ніколи не покидає жінку і чоловіка. Завдяки Біблії зрозуміли, що вони могли б обійти всіх лікарів світу, але дитину дає Бог, тому що Він дає життя.

Вони почали молитися на вервиці. Вечорами. Мєтек був набагато витривалішим, ніж вона. Вона падала і засинала, а він молився, молився і молився. Вони написали листа до Папи Йоана Павла II, адреса — Небо. Подруга відвезла його до Ватикану і поклала на плиту гробу великого земляка — заступника сімей. По телефону вона сказала: «Надійтеся на Господа! Італійки надіються на нього і після пологів залишають крихітні в’язані черевички на могилі Йоана Павла II, після того, як не зважаючи ні на що завагітніли».

Вони звернулися до Центру з усиновлення у Варшаві. Вони були готові стати прийомними батьками.

Чудо, а насправді, виняток у медицині

У Неокатехуменальній спільноті вони розповідали про своє життя, свідчили. Одного разу вони були в церкві в Італії. На виході незнайома жінка зупинила їх і запитала: «Чи ви були у лікаря Беати Слядовської?»

Дуже важливо, до якого лікаря потрапиш. Коли Людмила увійшла до кабінету, вона дуже здивувалася, що там немає гінекологічного крісла. Виявилося, що лікарка, яку порекомендували, була ендокринологом. І твердо вимагала, щоби при розмові був присутній чоловік. Тому що — пояснила вона — це проблема пари, а не чоловіка та жінки окремо. Вона зорієнтувалася в ситуації й сказала, що не дає надії, але спробує цю проблему вирішити, тобто «обдурити мозок». Виписала Людмилі американські ліки, ретельно дозовані. Візит відбувся в жовтні.

За півроку, у квітні, на тесті на вагітність жінка побачила дві смужки! Вона не повірила очам. Зробила ще один тест. І знову з’явилися дві смужки. Сталося диво, просто диво! Насправді це не диво, а виняток у медицині. І мікроаденома на гіпофізі була не на смерть, а на славу Господню.

Лікарі також не вірили, коли вона прийшла до лікарні з такою незвичайною вагітністю, зі своїм медичним винятком. Вона почувалася чудово. «Яке ім’я дасте вашій дитині?» — запитав акушер, коли вже народила. «Луція», — сказала вона. Дівчинка народилися 9 січня, в годину Милосердя, в іменини Марціяни. Так хотів назвати донечку Мєтек у пам’ять про прабабусю.

Роки худі, роки ситі

Людмила дуже активна. Вона доглядає за донькою, керує компанією, бере участь у зустрічах мам при парафії. Надає психологічні консультації матерям, а також тим, хто дуже хоче стати мамою, але має з цим труднощі.

Разом з Мєтеком вони свідчать. Людмила не може цього не робити. Вона точно пам’ятає мить осяяння, коли зрозуміла, що всі лікарі світу не допоможуть, бо єдиним, хто дає життя, є Бог. І коли вона сказала Йому: «Нехай буде, як Ти хочеш, я прийму будь-яке Твоє рішення». Поворотний момент, коли людина дає Богові вільну руку.

Луційка народилася на восьмому році шлюбу. Людмила каже, що було сім худих років. Тепер час на роки ситі, тому що Податель життя неймовірно довіряє їм.

Аліна Петрова-Василевич, Aleteia