Другий Ватиканський Собор: новий подих Церкви (продовження)
Християнин наших днів, через достатню віддаленість в часі від тих процесів, може мати незначні знання про ІІ Ватиканський Собор, і, відповідно, недооцінити зміст його постанов. (пор. Introduzione al CV II, Giovannoni e Cortesi, с. 6)
За цих 60 років були надруковані тисячі праць та досліджень різними мовами про даний Собор, тож кожен бажаючий може самостійно дослідити ту його сторону чи поглибити свої знання з тієї теми, що буде цікавою саме йому. В наших же передачах, які мають свої обмеження, ми разом пройдемо важливими та ключовими моментами його історії.
Спадщина ІІ Ватиканського Собору не претендує на монопольність в справі вичерпного пояснення правди. Це є бачення Христової Церкви та її спосіб християнського думання, існування та реагування на знаки часу, будучи вірною Божому Слову. Собор є тією пам’яттю, що промовляє до майбутнього. У наш час, разом із Папою Франциском, який на перший план ставить окремі елементи соборового бачення Церкви, які на десятиліття залишались призабутими, стає дедалі важливішим користуватися такими інструментами, що дозволять звернутися до рішень Собору та зіставляти наше сьогодення із його вченням. Такими елементами, щоб лише навести приклад, зокрема, є: Божий люд, місцева Церква, колегіальність єпископів, євангелізація, Церква убога та для убогих.
Тому для нас важливо, з одного боку, роздумувати над суттєвими елементами соборової доктрини, що є здатними породжувати динамізм та оновлення; а з іншого боку, важливим є поглибити метод, прийнятий Собором, щоби протистояти викликам нашого сьогодення, зокрема у прочитанні знаків часу. (пор. Introduzione al CV II, Giovannoni e Cortesi, с. 8)
Чому сьогодні важливо досліджувати ІІ Ватиканський Собор?
Перш ніж почати дослідження ІІ Ватиканського Собору, слушно запитати себе: якими сьогодні є причини, що вказують нам на важливість вивчення цієї теми? Таких причин є декілька.
В першу чергу, тому що цей Собор, будучи історичною подією, позначився в кардинальний спосіб як на католицькій Церкві зокрема, так і на історії людства загалом. По-друге, він став переломним моментом на шляху Христової Церкви і цей злам варто шукати у його особливих аспектах та розуміючи їхні підстави, такі як дискусії під час засідань, способи редагування соборових документів, що поглибили доктрину та їх подальший розвиток під час рецензій. Третьою причиною є те, що залишається дедалі менше безпосередніх учасників соборових засідань та з’являються нові покоління, які вважають Собор подією далекою в часі та закритою в минулому, а не актуальною підказкою, що консультує наше сьогодення.
Історичне значення ІІ Ватиканського Собору несе свій відбиток не лише для Церкви та нового досвіду її вірних, але й для усього людства загалом, оскільки він відбувався в епоху глобальних та глибинних перемін, що позначилися на житті людської цивілізації у 60-70-х роках минулого століття. Роздуми над важливими темами, котрі стосуються людського життя та які позначилися на історії ХХ століття, продовжують й досі бути орієнтиром, що надихають на нове бачення та перспективи стосовно таких тем як присутність Бога, існування людини у всесвіті, відносини поміж народами, розбудова справедливих та мирних стосунків, встановлення зв’язків між наукою та вірою.
Для католицької Церкви ІІ Ватиканський Собор завершує епоху костянтинівського християнства та закладає основи нової епохи, в якій робиться акцент на тому, щоб бути Церквою, відкритою до світу, розпочавши діалог із іншими Церквами, з народами та їх релігійними й культурними традиціями. Розпочинається епоха екуменізму та міжрелігійного діалогу, що в свою чергу стали орієнтиром подолання логіки взаємних екскомунік та конфліктів. (пор. Introduzione al CV II, Giovannoni e Cortesi, с.11-13)
Рішення ІІ Ватиканського Собору не є лише виключно подією, яку слід вивчати з огляду на її історичність, вони стосуються їхнього відповідального впровадження в сьогоденні. Саме в наш час, в підходах та вченні Папи Франциска, наполегливо торкаються такі основні фундаменти цього Собору, як ідея реформи Церкви, роздумуючи над структурами сопричастя та служіння; становлення Церкви убогої, яка знаходиться поруч з убогими; проведення місій через перспективу інкультурації в місцеві традиції; діалог із суспільством, позначеним процесами секуляризації.
Через 60 років після проведення Собору, відчуття, які він викликає у різних груп людей, є різними. Є такі, що вважають його початком усіх бід у сучасній Церкві та бажають повернення до світу, який був до Собору (здебільшого такий світ є більш примарним, аніж реальним). Інші мають глибокі переконання в тому, що чимало очікувань стосовно відкритості та можливих змін були втрачені, а отже відчувають через це істотні розчарування. Ще інша група людей, погоджуючись та підтримуючи рішення Собору, вважають його проведення запізнілою відповіддю Церкви на Божий голос та виклики часу. До прикладу, кардинал Мартіні наприкінці свого життя говорив про Церкву, що запізнилася на двісті років в проведенні реформ та впровадженні нових підходів у своєму служінні. Погляди цієї групи звернені в майбутнє. Вони запрошують до відповідального сприйняття цієї дії Святого Духа, якою було проведення Другого Ватиканського Собору. Адже те, що розпочалося між 1962 і 1965 роками, продовжує свій розвиток та ще не досягло свого достатнього розквіту, тож нам потрібно набратися терпеливості, щоб далі вроваджувати цей задум.
Саме тому в наших передачах спробуємо поглянути на ІІ Ватиканський Собор крізь історичну призму та його значення не лише в історії католицької Церкви зокрема, але й історії людства загалом. Водночас будемо мати можливість зрозуміти ключові богословські питання, що відкривають простір для відкритих дискусій і в наш час, як серед християнського світу, так і поза ним. Для нас, дітей 21-го століття, важливо зрозуміти те, що документи Собору не створювалися поза тогочасним контекстом та містять на собі вплив культурних, політичних, церковних та богословських процесів.
Зрештою, нам потрібно зрозуміти, що ІІ Ватиканський Собор не є чимось абсолютно новим, тобто відділеним від історичних моментів в історії Церкви, що передували йому. Навпаки, він є плодом всього того церковного надбання, що збиралося протягом тривалої попередньої мандрівки впродовж двох тисячоліть християнства.
На завершення хочу навести вам деякі висловлювання римських пап про ІІ Ватиканський Собор, які допоможуть знайти простір у нашому серці та розумі й відкритися на нього.
Бенедикт XVI (аудієнція 10.10.2012):
«Рідкісними є випадки в історії, коли була можливість практично “доторкнутися” до вселенськості Церкви в момент особливої реалізації її місії поширення Євангелія в усі часи і аж до кінців землі. В тих соборових днях, якщо переглянете зображення відкриття цієї величної Асамблеї, за посередництвом телебачення або ж інших засобів комунікації, також і ви зможете відчути радість, надію та заохочення, що їх отримали ми, що брали участь у цій світлій події, проміння якої сягають наших днів.»
Павло VI (промова 5.03.1978):
«Проведення Ватиканського Собору було подією надзвичайної історичної ваги, постанови та рішення якої є наче яскравими маяками в столітньому розвитку богослов’я та стійкими опорами серед вихору ідеологічних рухів, що характеризують історію сучасної думки, закладаючи основи динамізму для вивчення та досліджень, для думки та дії в нашу епоху, саме у ІІ Ватиканському Соборі, який прямо покликається на І Ватиканський Собор».
Іван Павло ІІ (Апостольське напоумлення “Tertio Millennio Adveniente”, 18):
«ІІ Ватиканський Собор є подією Божого (Провидіння), завдяки якій Церква розпочала підготовку до Ювілею другого тисячоліття».
Франциск (булла про початок Надзвичайного Ювілею Милосердя, 4):
«Я відкрию Святі Двері в п’ятдесяту річницю завершення ІІ Ватиканського Собору. Церква відчуває потребу підтримувати живою цю подію. Для неї розпочалася нова мандрівка у її історії».
About The Author
