Другий Ватиканський Собор: новий подих Церкви
Перебуваємо на порозі 2023 року. Серед інших святкувань, згадок подій чи імен, цей рік нас, як Христову Церкву, також готує до Ювілею 2025 року. Протягом цього періоду підготовки одним із важливих орієнтирів для вірних Вселенської Церкви є краще зрозуміти Другий Ватиканський Собор, що відбувся 60 років тому. У цих наших передачах запрошуємо спільно пережити підготовку, проведення, завершення та результати цієї величавої події, яка мала місце в житті Церкви з 11 жовтня 1962 року до 8 грудня 1965.
Папа Франциск у своєму вступі до серії книг, присвячених роздумам та поясненню документів даного Собору, говорить наступне: «Приготування до Ювілею 2025 року, беручи до рук фундаментальні тексти ІІ Ватиканського Собору, є завданням, яке прошу всіх прийняти як момент зростання у вірі. Проминуло шістдесят років із початку цієї події, яка дозволила Церкві оновити своє обличчя та знову постати перед світом як носій тієї Новини, що виходить поза будь-які обмеження. Євангеліє Ісуса Христа, власне, є сповіщенням настільки універсальним, що не може мати свої межі. У своїх чотирьох Конституціях ІІ Ватиканський Собор закарбував новий розвиток двотисячолітнього навчання Церкви, дозволяючи на те, щоби майбутнє було просвітлене глибиною та споненістю цього вчення. Настав час знову відкрити красу того навчання, які й сьогодні є викликом віри для християн та запрошує їх бути більш відповідальними та робити свій внесок у зростання всього людства» (Il Concilio Vaticano II. Storia e significato per la Chiesa, Shalom: 2022).
Часовий проміжок в шістдесят років, що відділяють нас від проведення ІІ Ватиканського Собору, міг накласти свій відбиток та сприяти тому, що він став, можливо, дещо призабутим. А такий стан справ був би досить прикрим, хоча б тому, що даний Собор був найважливішим моментом для Католицької Церкви, і не лише для неї, у ХХ столітті.
Саме тому протягом цього циклу передач ми разом поглянемо на ІІ Ватиканський Собор під різними кутами зору: на час його підготовчої фази і початки Собору; на історичний та соціальний контексти; розвиток соборових засідань та їхні перші наслідки. Щоб у такий спосіб мати загальну ідею та водночас зрозуміти його найважливіші моменти.
Будучи обмеженими рамками наших випусків, спробуємо передати атмосферу, якою були сповнені цих декілька років кінця 50-х та першої половини 60-х років минулого століття, не оминаючи також складних та критичних і, водночас, переломних моментів. При можливості згадуючи імена ключових постатей – кардиналів, єпископів, богословів – як тих, хто сприяв доброму розвитку Собору, так і тих, хто вносив деякі непорозуміння та стримував проголошення соборових рішень.
Постанови та рішення ІІ Ватиканського Собору не втрачають своєї актуальності й сьогодні, тож нам, християнам початку третього тисячоліття, не буде зайвим уважно взятися до їхнього прочитання та дослідження. Належне вивчення та розуміння цього соборового вчення є свідченням живучості та плідності Церкви. Адже воно сприяє як оновленню християнських спільнот, так і душпастирському наверненню.
Ось лише деякі моменти, що допоможуть Церкві Христовій, а отже і кожному з нас, усвідомити для себе та показати іншим, що означає бути живими, оновленими та вдосконаленими протягом нашої подорожі до власного освячення: Слово Боже як осердя нашого християнського життя; оновлення богослужінь; розуміння та відчуття бути Божим Народом, що мандрує до небесного Єрусалиму; потреба розділяти радості та надії усього людства, а передусім більш потребуючих.
Саме про таке значення соборових постанов та документів, котрі сповнені життям, говорив свого часу святий Папа Павло VI в промові під час сьомої сесії Собору: «Церква живе! І ось цьому доказ; ось цього подих; голос, спів. (…) Церква живе! Церква думає, Церква промовляє, молиться, Церква зростає, Церква будується. (…) Від Христа Церква походить, до Христа прямує; і це є її кроки, її вчинки, якими вона вдосконалюється, утверджується, розвивається, оновлюється, освячується. І всі ці зусилля для вдосконалення Церкви, якщо придивитися добре, є нічим іншим, як вияв любові Христа Господа.»
Ці слова й сьогодні стимулюють та заохочують нас вважати документи ІІ Ватиканського Собору важливими. Їхнє прочитання та застосування відповідно до викликів сьогодення можуть принести добрі плоди для оновлення наших християнських спільнот. Ознайомлення із текстами документів та роздуми над ними як зі сторони єпископів, священиків, так і зі сторони катехитів і християнських сімей, сприятимуть формуванню відповідних умов для надання актуальності соборовому вченню у перспективі підготовки до майбутнього ювілею 2025 року Божого.
Чи можна зарахувати ІІ Ватиканський Собор до категорії історично важливих «подій»?
На думку різних дослідників цього Собору, “подією” є не те, що просто відбувається, а лише те, що нас дивує та вражає. Під таким кутом отже, нема жодного сумніву стосовно того, що повідомлення Папи Івана XXIII про бажання скликати вселенський Собор стала сюрпризом та пробудила емоції й надії. Саме тому Папа Іван Павло ІІ, описуючи цей Собор як важливу подію, скаже про нього, що це була не лише «велика ласка, якою Церква принесла користь у ХХ століття», але він є справжнім безпечним компасом, що вказує дорогу Церкві сьогодні (пор. Novo Millennio Ineunte, 57).
Промовистий жест Папи Франциска, яким він поєднав Надзвичайний Ювілей Милосердя та п’ятдесяту річницю завершення Другого Ватиканського Собору, не є всього лише звичайним хронологічним збігом. Це щось значно більше. Щоб зрозуміти зв’язок поміж Собором та Милосердям, варто пригадати слова, якими Папа Павло VI проголосив його завершення: «Давня історія про милосердного Самаритянина була парадигмою духовності Собору. Він був пронизаний проявом величезного співчуття. Відкриття людських потреб (які стають настільки більшими, наскільки більшим стає дитя землі) привернуло увагу нашого Зібрання». Саме тому Папа Франциск бажав продовжити пророцтво Собору, кажучи, що «наш час є часом милосердя» (пор. Piero Doria, Storia del Concilio Ecumenico Vaticano II, с. 14)
Ми тепер проживаємо зміну поколінь: уже залишилось не так і багато тих, хто, мабуть, із достатнім ентузіазмом пережив соборовий період. Тих, хто відчули силу змін як в літургіці, так і у новому відкритті Святого Письма, як більшої участі вірних у житті Церкви, так і зміни самого церковного стилю поведінки. Тому постає потреба передати новим поколінням значення того, що відбулося 60 років тому, зокрема через розповідь подій та пояснення тих причин, що могли стати підставою для вибору саме таких богословських та душпастирських рішень.
Не лише на богословських факультетах чи в інститутах, де вивчають релігійні науки, відчувається потреба у представленні та аналізі цього Собору, але також і для кожного християнина, який цікавиться богословськими питаннями, історією християнства або ж просто шукає пояснення та зміст власної віри та церковної приналежності. Саме важливо тепер, в цю 60-ту річницю його проведення, мати можливість зрозуміти контекст соборових засідань, ознайомитися із документами, пригадати імена ключових осіб, єпископів та богословів, розповісти про значимі кроки, що мали вплив на загальну динаміку Собору.
About The Author
