Духовні зерна правди й добра на ниві пастирської діяльності Митрополита Андрея Шептицького в Зарваниці
Незважаючи на вже написані томи книг про багатогранну діяльність Митрополита Андрея, залишаються ще багато нерозкритих площин про величне життя цього славетного батька української Церкви. Однією із таких нерозкритих сторінок є духовне піклування Митрополита Андрея про відпустове місце Зарваниця, що на Тернопільщині, яке йому було дуже дорогим.
Із тим святим українським місцем Митрополита Андрея поєднувала найперше давня духовна історія. Ще в 1742 році славний предок Митрополита Андрея, Митрополит Атаназій Шептицький, відвідує Зарваницю і після дослідження чудотворності зарваницьких ікон Розп’ятого Спасителя та Пресвятої Діви Марії надає цьому святому місцю офіційне церковне визнання та укладає молитви до цих чудотворних ікон.
Рівно 160 років опісля, у 1902 році, на самому світанку своєї пастирської діяльності Митрополит Галицький, Архиєпископ Львівський Кир Андрей Шептицький прибуває до Зарваниці під час проведення своєї першої канонічної візитації подільських деканатів, які в цей час належали безпосередньо до Львівської Митрополії.
Про це пише сам Митрополит Андрей наступне:
«Я був сього року в Зарваниці на Зелені свята. Проповідував через кілька днів. При тім так, як усі ті, що до Зарваниці приходять, я Пречистій Діві поручав себе, свої праці й потреби, а ще більше – потреби тих людей, котрих мені Господь повірив. Пречиста поблагословила і мене та дала мені ліпше пізнати, як маю працювати над спасенням вірних. Я з Зарваниці виїжджав скріплений та потішений» [1].
До наших днів дійшло ще одне історичне свідоцтво відвідин Главою УГКЦ Зарваниці, а саме запис на картках зарваницької реліквії – Євангелія (1759 р.), який доконаний дня 19 червня 1902 р. власноруч Митрополитом Андреєм із підписом.
Після відвідин Зарваниці в 1902 р. Митрополит Андрей Шептицький почав працювати над книжечкою під назвою «Пам’ятка з Зарваниці». На жаль, щось стало на заваді до її остаточного видання. У Центральному державному історичному архіві України м. Львова збереглися нариси цієї брошури [2]. Їх в 2012 р. було опубліковано [3].
З ініціативи Митрополита Андрея у 1906 р. було відновлено зарваницький деканат (створений в 1756 р.), щоб покращити співпрацю священиків навколишніх сіл для пастирського служіння прочанам, які чисельно прибували до Зарваниці.
Окрім духовної опіки над Зарваницею Митрополит Андрей у 1913 р. звершує дуже важливу справу для Церкви. Оскільки село Зарваниця перебувало у приватній власності, Митрополит приймає рішення відкупити його за 1 млн. австрійських корон у тодішнього власника, єврея Фелікса Вайсгляса [4]. Для тодішнього українського люду було надзвичайно важливо, в цей історичний час, щоб святе відпустове місце Зарваниця належало саме Церкві, а не приватним особам, до того ж іншої національності та віри. Благородне діло, яке доконав Митрополит Андрей, несло у собі особливий символ для простого українського люду: у всіх відношеннях вони могли з гордістю визнавати, що Зарваниця – це їхнє рідне українське святе місце. У власності греко-католицької митрополії село Зарваниця перебувало до жовтня 1939 р., до часу націоналізації його радянською владою.
У 1921 р., щоб духовно скріплювати Зарваницю як відпустове місце, Митрополит Андрей скеровує до неї монахів-студитів. На горі, що розташована на окраїні села Зарваниця, було збудовано невеликий монастир, а через два роки – церковцю св. Йоана Хрестителя, виконану в гуцульському стилі.
Усвідомлюючи важливість духовної місії, яку звершувала Зарваниця в укріпленні віри, Митрополит Андрей мав на думці багато духових планів. Однак, розуміючи неможливість особисто їх звершувати внаслідок пастирського служіння усій українській Церкві, як її глава, Митрополит Андрей у 1930 р. направляє до Зарваниці повного енергії та сил єпископа Кир Никиту Будку на постійне духовне служіння та розбудову Зарваницького Марійського центру. Саме завдяки єпископові Никиті, під духовним проводом Митрополита Андрея, розпочинається побудова у Зарваниці «другого українського Люрду».
У Центральному державному історичному архіві України м. Львова зберігаються листи Кир Никити Будки до Митрополита Андрея, які засвідчують велич задумів у розбудові духовної Зарваниці. На жаль, із початком Другої світової війни у 1939 р., а опісля в 1945 р. із закриттям та руйнацією Зарваницької Марійської святині радянською владою, багатьом планам не судилось тоді звершитись. Їх частково вдалось втілити у життя із відновленням України та виходом УГКЦ із підпілля до сьогодення. Владика Кир Никита Будка помер мученицькою смертю у 1949 р. на засланні в Караганді та удостоївся в 2001 р. бути проголошеним Церквою в особі папи Івана Павла ІІ «блаженним священомучеником».
Митрополит Андрей до останніх днів свого життя в 1944 р., як про це засвідчує у своїх споминах останній довоєнний парох с. Зарваниці, о. Василь Головінський, духовно опікувався нею.
У цілому, підсумовуючи наші роздуми, слід визнати велич церковного мужа ХХ століття Митрополита Андрея, який вбачав у Зарваниці великий пасторальний потенціал для скріплення віри простого народу в так важкі часи міжвоєнного періоду на теренах України.
Митрофорний протоієрей Петро-Дмитро Квич
1. Цит. за: Митр. Андрей Шептицький, о. А. Копертинський, Пам’ятка з Зарваниці, Львів 2012, с. 13.
2. ЦДІАУЛ, ф. 358, оп. 2, спр. 23, арк. 4-10.
3. Митр. Андрей Шептицький, о. А. Копертинський, Пам’ятка з Зарваниці, Львів 2012, 40 с.
4. Див.: «Діло», Львів, 27 серпня 1913 р., с. 5.
About The Author
