Душпастирський візит Владики Діонісія в громаді УГКЦ м. Мурсії

В неділю, 29-го березня 2015 року, Владика Діонісій Ляхович після ранкової Божественної Літургії в Торев’єсі, в пообідній час зустрівся з більше як 300 вірними в громаді УГКЦ міста Мурсії. В місцевому храмі Божої Матері Фатімської Апостольський Візитатор відслужив Архиєрейську Божественну Літургію разом з о. Віктором Пархоменком, котрий обслуговує цю чисельну громаду.

Владика Діонісій у своєму зверненні до вірних розповів про новини в нашій Церкві та, роздумуючи над сьогоднішнім Євангелієм і над тривогами людей, які так присутні в наших душах через воєнний стан на Україні, заохотив нести свій щоденний хрест, єднаючи терпіння особисті і народу з Христовими стражданнями: “Немає жодного людського болю, страждання, терпіння, чи то морального, фізичного чи духовного, котре Христос не відчув би на собі. Христос дійшов до брам Аду, його душу охопила самота кромішня. На Хресті Він відчув цілковите опущення самого Отця Небесного, на якого Він уповав і слухав, тому виривається крик з його серця: “Боже мій, Боже мій, чому Ти мене покинув?” Пекло – це самота кромішня, де нема нікого, хто б нас любив, хто б нас підтримував, де відчувається тільки зло, ненависть і помста.

Христос не зосереджується на собі, але виправдовує своїх розпинателів перед Отцем: “Отче, прости їм, бо не знають, не розуміють, що роблять.” Христос віддає своє життя в руки Небесного Отця, а то вже не смерть, а Воскресіння. У самому моменті відання себе в руки Небесного Отця наступає воскресіння. Ми молимося за Україну і в нас зроджуються питання: чому нас Бог не вислуховує? Чи Господь про нас забув? Але Господь не забув про нас. Він несе хрест разом з нами, Він побіч нас! Він “З нами Бог”. Отож, “піднесімо вгору наші серця!” Христос воскрес і ми воскреснемо, воскресне і наша Україна!”

Миряни щиро вітали Преосвященного Владику і дякували, що підтримує їх, не забуває і вже втретє відвідав їхню громаду. “Коли ми приїхали в Мурсію 15 років тому, – розповідає п. Галя Грушевська, – про Україну тут ніхто не знав. Тепер через невеликий відрізок часу, всі знають про Україну, з пошаною ставляться до українців і подивляють духовний ентузіазм нашого народу. Нашим центром тут є наша церква, де всі збираємося, плануємо, розвиваємо таланти і підтримуємо одні одних. Тут черпаємо сили, щоб йти вперед і не знеохочуватися і дякуємо Богові за все.”