Eкстракорпоральне запліднення з використанням донора: що на цю тему говорить Католицька Церква

Тема штучного запліднення з використанням донора та тісно пов’язане з нею питання анонімності донорства останнім часом стали актуальними для багатьох країн, в яких ця форма репродуктивної технології вже узаконена чи тих, які тільки планують впровадити її в законодавство – як, наприклад, Італія.

Питання анонімності донорів провокує дискусії не тільки серед віруючих. Погляд Католицької Церкви на допоміжні репродуктивні технології представив для наших слухачів президент Папської академії захисту життя кардинал Еліо Сгречча.

Щоб допоміжна технологія була морально допустимою, необхідно дотриматись трьох умов. По-перше, вона не повинна призводити до вмирання людської істоти, в даному випадку ембріонів. По-друге, повинна зберігатись структура сім’ї, тобто, діти, які народжуються, повинні бути плодом акту любові між батьком та матір’ю. І третя умова: батьком і матір’ю дитини можуть бути тільки подружжя, ніхто інший не повинен вмішуватись в цей процес. Штучне запліднення за участю донора розриває єдність сім’ї, оскільки дитина є плодом донорства або яйцеклітини, або сперматозоїда, які чужі в цій подружній парі. Але, і щодо штучного запліднення без участі донора Церква висловлюється негативно, тому що це технологія, яка заміняє подружній акт. Таким чином, моральна оцінка екстракорпорального запліднення завжди негативна, навіть якщо воно відбувається з використанням гамет тільки членів подружжя. В даному випадку все одно порушується творчий задум, природній для членів подружжя.

Церква не проти використання технологій та медичних досягнень задля сприяння дітонародженню, якщо вони відповідають переліченим вище умовам моральної допустимості. Ці умови відповідають як добру людини, яка народиться, так і добру самої подружньої пари і всього суспільства. Найперше це добро порушується, коли помирає ембріон, що є формою аборту. Цьому добру суперечить також і роз’єднання подружжя, коли в дітонародженні бере участь третя людина. Добру дитини і єдності подружжя суперечить і той факт, що народження дитини відокремлюється від батьків і відбувається в лабораторії.

Наступним з’являється питання про доцільність дотримання анонімності донора. І наука, і закон, можуть стверджувати, що дотримання права дитини знати своїх біологічних батьків достатньо для того, щоб вважати таку форму запліднення етично прийнятною. Але для Церкви це звучить не переконливо. «Ти не зовсім наш, а одна людина дала свій сперматозоїд»: це навряд чи буде для дитини великою допомогою, а швидше приведе в сум’яття його самопізнання. Крім того, таке відкриття, може викликати бажання шукати біологічних батьків, що вплине і на зв’язок подружньої пари, яка отримала цю дитину. Тому розповісти дитині, хто її справжні батьки, не достатньо. Варто зауважити, що в країнах, де штучне запліднення з використанням донора легалізоване, законодавство пішло різними шляхами, зберігаючи або, навпаки, забороняючи зберігати анонімність, – але в більшості існує тенденція не зберігати анонімність. Закон почав змінюватись у тому напрямку в Австрії, Німеччині, Нідерландах, Швеції, Новому Південному Уельсі. Правознавці цих країн стверджують, що діти мають право знати своїх справжніх батьків, а анонімність донора може спричинити «безвідповідальне батьківство», своєрідний «пам’ятник невідомому батькові/матері», що буде перешкодою самоідентифікації дитини. Деякі країни використовують таке переконання для того, щоб призупинити поширення гетерологічного запліднення. Згідно зі статистикою, в тих країнах, де анонімність донора виключили з закону, менше пар почали використовувати гетерологічний спосіб запліднення.

Ми поставили кардиналові Сгречча питання, що ж робити подружній парі, яка не може зачати, але і не хоче порушувати моральні норми Церкви?

У випадку не визначеного безпліддя, яке не піддається жодній морально допустимій терапії, в тому числі фармакологічному і хірургічному лікуванню, коли лікарі роблять висновок, що неможливо відновити плідність подружньої пари, варто розглядати перспективу всиновлення, – пояснив кард. Еліо Сгречча, президент Папської академії захисту життя.