Екзарх Дімітріос Салахас: помісний єпископ – вікарій Христа. Міркування з приводу повноважень Патріархів за межами помісних Церков

Апостольському екзарху для католиків візантійського обряду в Греції Дімітріосу Салахасу присвоєно почесний титул доктора східного канонічного права в Папському Східному інституті. З нагоди цієї події монс. Салахас прочитав Lectio magistralis, присвячену душпастирській опіці віруючих східних обрядів, які емігрували на Захід. Тема лекції – «Право нагляду східних Патріархів».

Через п’ятдесят років після Другого Ватиканського собору і 25 років після публікації Кодексу канонів Східних Церков екзарх підводить підсумок триваючим донині дебатам з приводу повноважень Патріархів і їх Синодів за межами території патріарших Церков. Це канонічне питання безпосередньо відноситься до пастирської турботи про мільйони віруючих Східних Католицьких Церков, які емігрували за останні два сторіччя на Захід і розсіяні по всьому світу.

Для опису актуальної канонічної ситуації монс. Салахас послався, по-перше, на Перший Константинопольський собор, який наказує єпископам «не втручатися у справи Церков за їх межами і не сіяти там безлад. Не будучи покликаними, єпископи не повинні виходити зі своєї єпархії для рукоположення та інших дій їхнього служіння». Соборний декрет про Східні Церкви говорить про «юрисдикції» Патріарха над всіма єпископами на своїй території або в своєму обряді, в той час як Кодекс канонів Східних Церков замінює термін «юрисдикція» терміном «повноваження», з тим щоб уникнути відтінку «панівної влади» Патріарха над єпископами і підкреслити повноваження окремих єпархіальних єпископів у власній помісній Церкві. Канон 178 дає таке визначення єпархіальному єпископові: це той, хто «керує як вікарій і легат Христа». Канон 146 обмежується вельми умовним визначенням «патріаршої території», відкриваючи можливість для розширення Апостольським Престолом території патріаршої Церкви за межі східних регіонів.

Тому з точки зору права не виключена можливість, розширення повноважень Патріархів на створення провінцій, єпархій та екзархатів за межами традиційної території Патріархату. Саме поняття цієї традиційної території відноситься до місця зародження і дотримання з давнини того чи іншого обряду: так, олександрійська традиція народилася в Олександрії, Єгипет, антиохійська – в Антіохії, вірменська – у Вірменії, халдейська – у Вавилоні, а константинопольська – у Візантії. Обряди, що розвинулися з цих традицій, розрізняються між собою по культурі і історичних обставинах.

З масовими переміщеннями народів східні обряди поширилися практично по всьому світу, а західний обряд широко поширився і на традиційно східних територіях. Цей феномен вимагає нового пастирського підходу і визначення понять «географічної території» і «території, що органічно сформувалася місцевою церковною громадою». Необхідно переглянути саме поняття території, констатував монс. Салахас, додавши, що в діаспорі на одній і тій же території можуть бути засновані Церкви, різні за обрядом.

«Кожен віруючий католик, – завершує свою лекцію екзарх Дімітріос, – якого б громадянства, національної та мовної приналежності він не був би, де б він не знаходився, є громадянином Католицької Церкви, яка не ідентифікується з якоюсь культурою, а приймає її, цінує і євангелізує всяку культуру. Місія Церкви в будь-якому місці – це інкультурація Євангелія і євангелізація культури».