Фарисейство вічно живе. Як звільнитися від лицемірства в релігії

Релігія не може бути нічому підпорядкована ні в самій людині, ні в суспільному житті. Це принцип, який також звільняє нас від фарисейства сьогодні. І так повинно залишатися назавжди. Біблійні фарисеї не скористалися пропозицією, яку їм надзвичайно чітко зробив Ісус. Ми не можемо думати, що сьогодні було би інакше. Ми не можемо віддати релігію жодній силі, крім сили її чистоти, – розповів PCh24.pl священник та професор Януш Круліковський з Папського університету Івана Павла ІІ у Кракові.

Марта Дибінська: Пане професоре, ким були фарисеї за часів Христа?

Професор Януш Круліковський: Фарисеї за часів Христа, кажучи стисло, були важливою і впливовою релігійною та політичною партією з доволі вираженим теологічним спрямуванням. Вони впевнено очікували Месію, тому були дуже глибоко вкорінені в месіанській традиції Старого Завіту, але слід пам’ятати, що вони були глибоко залучені в політичне месіанське бачення. Вони очікували Месію як політичного визволителя, що дуже відповідало очікуванням нації під римською окупацією. Політична свобода є чимось дуже фундаментальним, часто вона навіть виглядає як щось первинне, від чого, здається, залежить усе, включаючи релігію. З людського погляду це можна зрозуміти, але з релігійної — далеко не так. Подібний стан речей потребував очищення, і це робив Христос, хоча фарисеям таке навіть на думку не спадало.

Фарисеї та садукеї мали різні погляди на деякі питання, наприклад, перші вірили у воскресіння мертвих, а садукеї відкидали воскресіння тіла. Але, попри розбіжності, вони зійшлися на думці щодо смерті Христа на хресті? Одні й другі кричали: «Розіпни!»

Христос зруйнував релігійне й теологічне бачення як фарисеїв, так і, більшою мірою, садукеїв. Він робив це дуже обережно, викладаючи свої погляди через витончені аргументи, та навіть викривав хибні погляди своїх опонентів. Вони були не в змозі впоратися з Ним, тому як фарисеї, так і садукеї спільно вирішили знищити Його.

Можна сказати, що ніщо так не шокує людину, як відверте демонстрування її неправоти. Щодо фарисеїв і садукеїв Ісус робив це неодноразово і публічно, і щобільше – Він робив це щодо їхніх релігійних переконань, які відіграють найважливішу роль у житті людини, тому їхня радикальна реакція є по-людськи виправданою. Дійшло до того, що консервативні політичні переконання, заручниками яких були фарисеї та садукеї, змусили їх прийняти рішення щодо ліквідації Ісуса як того, хто руйнує їхню життєву позицію. Ліквідація Христа здавалася їм єдиним шляхом до звільнення та захисту свого становища. Звідсіля й слова: «Розіпни Його!»

Чи можна сказати, що фарисеї надихались ще й заздрісністю та ненавистю?

Ця тема однозначно заслуговує уваги. Ісус притягував до себе прихильників фарисеїв, і тому послаблював їхню позицію та впливи. Сила Його вчення була очевидною. Фарисеї втрачали багатьох послідовників, і це викликало у них тривогу і навіть заздрість. Замість того, щоб задуматися над своєю позицією, фарисеї, слухаючи вчення Ісуса, взялися сліпо захищати її. Помилку визнавати боляче, тому вони вирішили цього не робити – обрали легший шлях, попри те, що він злочинний.

Чого очікували від Христа фарисеї та садукеї?

Простіше кажучи, очікували, що Ісус підтримає їхні ідеї. Однак вони мали поділи між собою та навіть боролися один проти одного. Загалом фарисеї керувалися релігійними ідеями, але тлумачили їх політично. Ісус також представляв релігійні ідеї, але не тлумачив їх політично. Погляд Ісуса був суто релігійним. Фарисеї підпорядковували релігійні ідеї політиці. Садукеї також мислили релігійно, але в дуже вузькому ключі, тому що багато релігійних питань не приваблювали їх, наприклад, ідея воскресіння мертвих. Здається, вони мислили надто матеріалістично. Звичайно, вони також розраховували на підтримку Ісуса, хоча навряд чи могли її очікувати. Вчення Ісуса було дуже духовним.

Зараз ми часто чуємо, як когось називають «фарисеєм». Що характеризує фарисеїв XXI століття?

Сучасне посилання на «фарисеїв» і «фарисейство» далеко відійшло від біблійної традиції, хоча й опирається на неї. В основному тепер це вказує на удаване ставлення, ознакою якого є говорити одне, а робити інше. Воно не обов’язково стосується релігійної сфери, як у біблійному фарисействі, але має набагато ширше значення, яке стосується кожної сфери життя. Однак така суперечність (удаваного і справжнього, ред.) в релігійній сфері, здається, зберегла своє першочергове значення. Сучасний фарисей – це той, хто дурить у релігійній площині.

Як ми сьогодні можемо застосувати засудження Христом діяльності фарисеїв?

Це, безумовно, заклик до того, щоб звернути особливу увагу на необхідність очищення в релігійній сфері — не підпорядковувати її та її принципи якомусь зовнішньому, насамперед політичному, критерію. Саме релігія як найвищий принцип людського життя має бути принципом, згідно з яким піддається критиці всіляка інша реальність, у тому числі й політична. Зміну цієї герменевтичної процедури, яка зазвичай відбувається в реальному житті, можна вважати сучасним проявом фарисейства. Хіба ми часто не заслуговуємо на те саме осудження, яке заслужили фарисеї?

Як перестати бути фарисеєм?

Релігія не може бути нічому підпорядкована ні в самій людині, ні в суспільному житті. Це принцип, який звільняє нас від фарисейства й сьогодні. І так повинно залишатися назавжди. Біблійні фарисеї не скористалися пропозицією, яку їм надзвичайно чітко зробив Ісус. Ми не можемо думати, що сьогодні буде інакше. Ми не можемо віддати релігію жодній іншій силі, окрім сили її чистоти.

У ширшому розумінні звільнення від фарисейства означає вибір правди як першооснови повсякденного життя. Життя має бути свідченням істини, а, отже, бути предметом освячення Богом. Викрите фарисейство закликає нас до правильності нашої позиції у всьому.

Чого навчає нас притча про митаря та фарисея?

Вона вчить ставати в правильній позиції щодо Бога і самих себе, особливо в сфері релігії, що потім може бути поширене на всі інші сфери життя. Не зраджувати релігії, особливо правди про першість Бога в особистому та суспільному житті, а водночас і про нашу малість через гріх, — це перша вказівка притчі. Визнання цієї фундаментальної істини веде до виправдання перед Богом, як запевнив сам Христос.