Ґабріелла Ґамбіно: у своєму мовчанні Інді просила лише про любов

На сторінках ватиканського часопису «L’Osservatore Romano» Заступниця Секретаря Дикастерії в справах мирян, сім’ї та захисту життя поділилася думками з приводу історії восьмимісячної Інді, яка померла в англійському госпісі, відключена за рішенням суду від систем життєзабезпечення.

«Маленька Інді, як і інші діти перед нею, стала жертвою правової системи, якій було байдуже до права на життя невинної, тендітної людської істоти, яка у своєму мовчанні просила лише любові, близькості, піклування. Проте право на життя є сутністю і основою ius, права як такого, будь-якої нормативної системи, яка має намір регулювати співіснування між людьми, виходячи з принципу справедливості. Це відправна точка для будь-якого послідовного дискурсу про мир у всьому світі», – цими спостереженнями розпочинається стаття авторства Ґабріелли Ґамбіно, Заступниці Секретаря Дикастерії в справах мирян, сім’ї та захисту життя, що з’явилася на шпальтах ватиканського часопису «L’Osservatore Romano». Роздуми спровоковані історією життя восьмимісячної дитини у Великобританії, ураженої мітохондріальною недугою, яка померла після того, як за рішенням суду були відключені системи життєзабезпечення. Її батьки до останнього боролися за її життя, за неї окрему молитву підніс Папа Франциск.

Рація існування медицини та права

«Як же так сталося, що настільки маленька дитина потрапила в такі жорсткі та заплутані тенета юридичної мережі, перед якою будь-хто стає безсилим: формального, позитивістського закону, здатного затягнути людину в пастку і невблаганно пришвидшити її смерть, керуючись самовільними канонами благополуччя та якості?» – запитує авторка статті, звертаючи увагу на те, як медицина та право позбавляються рації свого існування, якою є людська істота з недоторканістю її життя. Їхнім завданням є обов’язок піклування та гарантування співіснування, що означає усвідомлення нашого «буття як інші у тендітності» та «буття з іншими в уразливості».

«Ситуація Інді та багатьох інших пацієнтів, подібних до неї, є становищем тих, хто опинився в радикально асиметричній ситуації, в якій сьогодні переважає динаміка панування над людським життям: стан, який у будь-якій правовій державі завжди передбачав би обов’язок і турботу сильнішого про захист слабшого, незалежно від будь-яких умов, а не його участь в обговоренні цінності його життя», – пише Ґамбіно, підкреслюючи, що взяти на себе тягар ближнього, коли він безпорадний, не означає «вирішувати, чи його життя є гідним», а не переступити межу людяності.

Виклики для душпастирства

У цьому контексті ватиканська чиновниця вказує на потребу розвивати в Церкві належне та капілярно поширене душпастирство супроводу сімей, щоби підтримувати тих, хто кожного дня «мусить приймати рішення, які підтримують покликання на істину та на благо людського життя». Потрібен простір, куди може звернутися мама, що почувається самотньою та розгубленою перед результатами пренатальної діагностики, де пара може отримати консультації після народження хворої дитинки, куди може звернутися пара, що не може мати дітей, щоб отримати належну інформацію, коли деінде їй пропонують штучне запліднення кількох ембріонів, щоб вибрати один, деякі заморозити, а решту викинути. Місця, це медицина вміє пропонувати альтернативи, що шанують людське життя аж до природної смерті.

«Коли Церква у своєму навчанні говорить про культуру життя від зачаття до природної смерті, то конкретно має на увазі саме це: ставати здатною супроводжувати своїх дітей у цьому важкому виборі, в якому кожна людина повинна знайти себе саму, знаючи, що вона зробилася знаряддям життя, істини і любові Отця до тих, хто їй довірений. Це повинно стосуватися лікарів, які допомагають сім’ї прийняти рішення, сім’ї кожного пацієнта, суддів, коли вони залучені у справу», – пояснює Ґабріелла Ґамбіно, нагадуючи про те, що людську істоту ніколи не можна применшувати до «прагнення чогось», «інтересу з огляду на щось», «спроможності чогось». «Кожна людина – особа, й досить», – наголошує вона.