Глава УГКЦ Блаженніший Святослав відзначений найвищою нагородою міста Любліна

У часі душпастирського візиту до Польщі Глава УГКЦ відвідав Люблін — одне із польських міст, яке з початку повномасштабної війни прийняло чи не найбільше біженців з України. Візит припав на свято Зіслання Святого Духа за григоріанським календарем і неділю Святих Отців Першого Вселенського Собору — за юліанським. Глава УГКЦ зустрівся з українською церковною громадою в Любліні, яку очолює о. Стефан Батрух, і очолив Архиєрейську Літургію в храмі Різдва Пресвятої Богородиці, на якій були присутні керівники міста — заступник президента Маріуш Банах та директор Центру міжнародного співробітництва Кшиштоф Становскі.

«На нашій нинішній літургії присутні пан Маріуш Банах та пан Кшиштоф Становскі, і це невипадково, — привітав гостей після служби настоятель храму о. Стефан Батрух. — Адже Люблін став справжньою домівкою для новоприбулих гостей з України: вони знайшли тут не лише відчуття безпеки, але й опіку, і всіляку підтримку. Ми радіємо, що Люблін — в авангарді польських міст, які з таким розумінням і толерантністю ставляться до всього, пов’язаного з українською ідентичністю — до мови і культури, до Української Церкви. Радіємо, що місто підтримує українську суботню школу, сприяє, щоб у бібліотеках міста були українські книжки. Люблін стає справді польсько-українським містом, близьким і рідним для усіх нас».

Отець Стефан подякував Блаженнішому Святославу за подаровані для бібліотек книги і передав слово заступникові президента Любліна Маріушу Банаху для слова від імені міської влади та особисто президента Кшиштофа Жука.

«Ми вдячні за те, що можемо спільно молитися сьогодні у цьому храмі, у свято Зіслання Святого Духа, — сказав пан Маріуш. — Ми живемо в такому місті Європи і світу, у якому було підписано дві дуже важливі унії: понад 400 років тому була підписана Люблінська унія, яка існувала тільки 200 років; друга унія — Берестейська, яка існує посьогодні. Розуміємо, що і сьогодні кров мучеників спливає й спливає, щоб ця Церква була. Хочемо попросити вас, Ваше Блаженство, про щось дуже важливе для нас, мешканців Любліна, вірних обох обрядів, і східного, і західного — щоб Божа ласка, яке спливає з тієї пролитої крові, стала Божою ласкою і для нас. То є для нас справді дуже важливо. Ми стараємося пам’ятати про всі ті місця — таке місце як Пратулин є важливим для всіх нас (У селі Пратулині у 1874 році російські царські солдати розстріляли 13 греко-католицьких мирян за відмову передати сільську церкву православному священику. У 1996 році папа Іван Павло ІІ приєднав їх до лику блаженних — Ред.) Це для нас таке ж святе місце, як для Церкви наших братів — греко-католиків».

Пан Банах підкреслив, що у часі повномасштабного вторгнення росії в Україну Люблін у перші ж дні зайняв активну позицію у допомозі українцям — і біженцям, і тим, хто залишився в Україні:

«Всі ми знаємо, що сталося 24 лютого минулого року. 25 лютого ми відкрили перший осередок збору гуманітарної допомоги для наших гостей з України. 25 ж лютого на Литовській площі — найважливішій площі Любліна, ми зустрілися з українською громадськістю та консулом України у Польщі. Ми завірили їх, що чоловіки можуть спокійно захищати Україну, тому що тут, у Польщі, у Любліні, ми приймемо їх дружин і дітей, заопікуємося ними. За цей час через наше місто пройшло півтора мільйона гостей з України, близько 50 тисяч тут залишилося. Ми знайшли для них школи, лікарні. Сьогодні у наших школах працює близько 100 вчительок з України. Ми, разом з українцями, пройшли певний дуже важливий шлях і хочемо й надалі йти ним разом з вами. Хочемо, з одного боку, дякувати вам за ваше мучеництво і ваше свідчення, а з іншого — сказати те, що ви так добре сказали: що Україну Бог не залишив. І тут, у Любліні, маю надію, маємо тому найкращий приклад».

На знак пошани до України, українців, УГКЦ та особисто Глави Церкви пан Маріуш Банах, від імені президента Любліна доктора Кшиштофа Жука, вручив Блаженнішому Святославу найбільшу відзнаку міста — Почесну медаль.

«Хочу подякувати від всього серця, від всієї України, від Києва і сказати сердечно: „Хай Бог вам віддячить“, — сказав Блаженніший Святослав у відповідь. — Те, що я живий — чудо Боже, постійно називаю це чудом над Дніпром. Польща пам’ятає те чудо над Віслою, коли поляки змогли зупинити вторгнення Червоної армії. А тепер, над Дніпром, Україна зупинила того варвара третього тисячоліття, і вже починає гнати його зі своєї землі. Це — чудо, які годі пояснити в категоріях людського розуміння.

Я тут, щоб свідчити. Коли росіяни стояли під Києвом, ми справді були в оточенні. Під Києвом є таке місто — Бровари, яке тоді перебувало на лінії фронту. Я приїхав туди, щоб бути там з людьми. І побачив гору коробок — вони були з Польщі. І на одній із них був напис: „Польща — горою за Україну!“ Не знаю, хто то написав, але тоді я зрозумів: Україна переможе! Бо гора — за нас! З нами — Господь Бог, з нами — Польща! І справді, та відкритість поляків до болю українців, до боротьби України — це не звичайна людська філантропія. Бо, по-людськи, ми швидко втомлюємося від іноземців. Тому та зичливість, та любов в ім’я Боже до наших людей, наших жінок, наших дітей — це вияв віри того віруючого в Бога Божого народу.

Але українці тут, у Польщі, не хочуть тільки брати — вони хочуть і віддавати. Хочуть працювати, щоб долучитися до розвитку цієї країни, хочуть ділитися своєю вірою, своєю надією. Ми знаємо: так, як Господь Бог не залишив Україну, Він не залишить і Польщу. Ми разом будемо будувати ту нашу спільну європейську мрію, наше європейське майбутнє. Від всього серця, від імені всіх тих людей, яких я представляю, сердечно, від щирого серця — „Хай Бог вам віддячить“».

Також Блаженніший Святослав подякував о. Стефанові Батруху, священику парафії Різдва Пресвятої Богородиці в Любліні, за його велику працю для Церкви та України й Польщі:

«П’ять років тому тут, у цій церкві, ми обговорювали ідею, щоб у Любліні постав пам’ятник блаженному священномученику УГКЦ о. Омелянові Ковчу. Дякуємо місту за те, що та наша мрія збулася. Пам’ятаю відкриття того пам’ятника — то була подія на справді міжнародному рівні, за участі президентів Польщі і України. Але якби не було о. Стефана Батруха — не було б і пам’ятника. В мене було відчуття, що о. Стефан на якому особистому, навіть на духовному-містичному рівні пережив таку єдність з постаттю Омеляна Ковча. І тоді всі перешкоди вдалося подолати. Я тоді зрозумів, що Господь Бог подарував вам, Любліну, цій парафії дуже непересічного священника, через якого Він готовий творити великі діла Божі.

З отцем Стефаном ми дуже часто спілкуємося: він є для мене ніби посередником між українським і польським єпископатами. Скільки текстів ми готуємо і ще будемо готувати! Сподіваємося, що 7 липня, напередодні чергових сумних роковин Волинської трагедії, у Варшаві ми зможемо оголосити ще один текст українсько-польського примирення».

Глава УГКЦ також передав велику подяку митрополиту Любліна архиєпископу Станіславу Будзіку:

«Мені було дуже приємно, що першими, хто відвідав нас у Києві, після ще живих ран Києва, Бучі, Ірпеня, був єпископат Польщі. З тією делегацією приїхав і архиєпископ Любліна Станіслав Будзік. Для нас це було велике піднесення на дусі і велика духовна підтримка».