Глава УГКЦ освятив новий греко-католицький храм у Житомирі

Глава Української Греко-Католицької Церкви Блаженніший Святослав 22 листопада освятив новозбудований Свято-Введенський храм при жіночому монастирі Чину святого Василія Великого у Житомирі.

«Ми сьогодні просили у Господа Бога, аби цей храм став пристанищем знедоленим і лічницею усіх недужих. Сьогодні тут Господь Бог, як той самарянин, про якого чуємо в Євангелії, прийшов до нас: зболених, поранених, до наших життєвих доріг, прийшов, щоб нас з вами обдарувати ласкою свого милосердя», – сказав Предстоятель під час проповіді до вірних.

І так завжди складалося в історії нашого народу, продовжив проповідник, і так склалося два роки тому на початку Революції Гідності… Куди побігла наша молодь, рятуючись від розбійників? До Божого храму, до монастиря, бо там є осердя Божої любові і Його милосердя.

«Ми просили в Господа Бога, аби цей престол, який ми освятили, був джерелом цього лікування», – зауважив Блаженніший.

Роздумуючи над Євангелієм від Луки, проповідник відзначив, що одне з глибоких питань, яке з початку людства турбувало людину і турбує сьогодні, – а як Бог ставиться до мене? «Як наш Бог відносить до мене і до вас, особливо тоді, коли ми ображаємо Його, забуваємо Його, грішимо, і то тяжко. І на це питання в дуже глибокий спосіб сьогоднішнє Євангеліє нам дає відповідь…», – вважає Глава УГКЦ.

«Відповідаючи законовчителеві, – продовжив він, – що означає любити, Ісус Христос розповідає відому притчу про милосердного самарянина. Але як ми вчитаємося, заглибимося в ті образи, які змальовує Лука, побачимо щось надзвичайно цікаве, яке відповість нам на це наше питання, яке ми собі сьогодні поставили. Цей чоловік, який пустився з Єрусалима до Єрихону, є, я б сказав, образом звичайної світської далекої від Бога людини. Особливо сьогодні, коли українці буває вважають, що бути європейцем – означає бути далеко від Бога, жити своїм самодостатнім життям. І ось той чоловік вирушає геть з Єрусалиму. Ми знаємо, що Єрусалим у Священному писанні якраз є те місце, час і простір, де людина живе з Богом. Він віддаляється від цього місця. Як описує Лука, він починає одразу опускатися. Каже: він почав знижуватися з висоти Єрусалиму до Єрихону. Зі Священного писання ми знаємо, що Єрихон як місто часами є образом такої крайньої опозиції до Бога. Що стається з тим чоловіком? Він потрапляє в руки розбійників… Святий отець Григорій Ніський запитує себе, звідки взялися розбійники посеред пустелі? Потім сам каже: коли людина віддаляється від Бога, тими розбійниками є її власні гріхи. Його власні гріхи-розбійники викидають його на обочину життя, ледве живого».

«Що стається з такою людиною?» – запитує Предстоятель. «Люди починають її засуджувати і відвертатися від неї. Бачимо, коли хтось поруч: сусід або сусідка щось поганого зробили, ми одразу ж судимо, відвертаємося, намагаємося ізолювати себе від такої людини. Людина засуджує іншу людину, особливо ту, яка помилилася, на вірну смерть. Але це людина так поступає з людиною, а як Бог ставиться? Той самарянин є ніхто інший, як образ милосердного Бога. Те відношення, про яке ми сьогодні запитуємо, є ніщо інше, як Боже милосердя», – відзначив Архиєрей.

Проповідник звернув увагу, коли Лука пише про милосердя самарянина, вживає одне дуже цікаве грецьке слово. «Змилосердився» означає, що всі внутрішні органи зарухалися. «Це не просто зворушення, яке є лише почуттями… Бо ми часто зворушуємося, але за межі своєї хати не виходимо і до ближнього не зближаємося… А це внутрішнє зворушення починає зближати його до того чоловіка. Більше того, те милосердя є рятівним…», – вважає Блаженніший Святослав.

Проповідник наголосив, що справжня любов є діяльна і проявляється як милосердя. І тоді така любов рухає, направду зворушує нашу істоту і веде нас до Бога, і обов’язково веде нас до Нього через нашого ближнього. Рухає нас до того, хто є поруч. «Не можна любити Бога, якого ми не бачимо, коли ми не любимо, не рухаємося, не зворушуємо своє серце, свою душу, усі наші знання, коли бачимо людську біду. Але найбільшою бідою і трагедією, це є внутрішнє зло, яке ми називаємо гріхом. Воно вбиває і душу, і тіло», – просить застановитися кожного з нас Глава Церкви.

Звертаючись до сестер Васильянок, Блаженніший Святослав висловив прохання: «Нехай цей храм завжди буде відкритий перед потребуючими…Будьте першими учительками того служіння, яке сьогодні часто називаємо технічним словом «соціальне служіння». Ми повинні показати людям XXI століття Боже Милосердя», – завершуючи проповідь наголосив Глава УГКЦ.

По завершенні Божественної Літургії було зачитано декрет, згідно з яким ієрея Остапа Дудака було призначено служителем в цьому храмі. Опісля також зачитали грамоти, якими було нагороджено окремих осіб, які в особливий спосіб долучились до будівництва нового храму УГКЦ в Житомирі.