Господнє визволення є темою Тижня молитов за єдність християн 2018

«Твоя правиця, Господи, прославилась у силі», – ці слова величальної пісні, записаної у старозавітній Книзі Виходу, стали темою цьогорічного Тижня молитов за єдність християн, який традиційно відбуватиметься від 18 до 25 січня, а в Римі завершиться екуменічною вечірнею в базиліці Святого Павла поза мурами за участю представників різних конфесій, присутніх у Вічному Місті, яку очолить Папа Франциск.

Починаючи від 1975 року, тему та тексти, призначені для роздумів, приготовляють християни якоїсь країни, а пізніше їх затверджують спеціальна Комісія Всесвітньої Ради Церков та Папська Рада сприяння єдності християн. Цьогорічні матеріали були приготовані представниками Церков Карибського регіону. Екуменічна група трудилася під проводом католицького Архиєпископа Кінґстонського Кеннета Річардса, відповідального за екуменізм в Єпископській Конференції Антильських островів, та Джерарда Ґранадо, Генерального секретаря Конференції Церков Карибського регіону.

В посібнику, приготованому на цьогорічний Тиждень молитов, укладачі звертають увагу на те, що Карибський регіон – це складна дійсність як з огляду на географічний аспект, що включає материкові терени й острови, так і з огляду на мозаїку різних етнічних, мовних та релігійних традицій. Розмаїтою є також політична дійсність, охоплюючи різні системи управління: від колоніальної залежності до національних республік. Регіон глибоко позначений століттями колоніального визискування, нищення тубільних народів, работоргівлею.

Сьогодні християни Карибського регіону, приналежні до різних традицій, вбачають Божу руку в тому, що покладено край рабству, а досвід спасенного діла Господа Бога, Який приносить визволення, вважають засівом єдності. Тому й обрали темою Тижня молитов за єдність подячну пісню Мойсея та Міріям, якою вони прославили Господа після втечі Вибраного народу з єгипетської неволі й чудесного переходу через Червоне море.

Уривок з 15-ї глави Книги Виходу показує, як дорога до єдності часто мусить проходити через спільний досвід страждання. Визволення ізраїльтян з неволі стало основоположною подію для формування народу. Для християн цей процес досягнув своєї вершини у Втіленні Божого Сина та Його Пасхальному таїнстві. І хоч визволення й спасіння є Божою ініціативою, Бог залучає людей до здійснення задуму звільнення Свого люду. Тож християни, силою Хрищення, беруть участь у таємниці Божого примирення, але поділи є перешкодою для свідчення та місії в світі, який потребує Божого зцілення. Тому, щоб належно відповісти за Господнє запрошення, слід докладати зусилля для віднайдення повної єдності, першим з яких є молитва.

Проведення такого молитовного тижня 1908 року започаткував Пол Воттсон, американський пастор англіканського віровизнання, який через рік став католиком. Значного поширення ідея зазнала у 30-х роках минулого століття. Від 1926 року Комісія «Віра і Порядок» Всесвітньої Ради Церков розпочала приготовляти допоміжні тексти для молитви та роздумів, а від 1966 до приготування такого посібника долучилася Папська Рада сприяння єдності християн. Починаючи від 1975 року, як вже було згадано, такі тексти приготовляють християни якоїсь країни або регіону.

Дата проведення Тижня молитов у північній півкулі була запропонована Полем Воттсоном. Його завершенням є свято Навернення святого Павла, а кілька днів перед тим відзначає свято катедри святого Петра. В південній півкулі, беручи до уваги той факт, що січень припадає на період літніх відпусток, молитовний тиждень проводиться в контексті П’ятидесятниці, що є не менш символічним для єдності Церкви. В Святій Землі такі моління відбуваються протягом тижня перед останньою неділею січня.

Протягом цього періоду молитов за єдність християн, визнавці різних конфесій звершують особливу молитву за відновлення єдності між послідовниками Христа, беручи участь в екуменічних богослуженнях, конференціях, концертах та інших заходах. У рамках Тижня у багатьох місцевостях існує звичай «обміну проповідниками», тобто, екуменічна зустріч щодня відбувається в храмах різних конфесій, під час яких проповідь виголошують служителі інших конфесій.