Греко-католики Німеччини здійснили паломництво до відпустового місця Кевеляр

«Все тече, все міняється»- ця відома фраза древньогрецького філософа Геракліда якнайкраще описує історію нашої персональної парафії Христа Царя на теренах північної Вестфалії, що відповідає територїї трьох римо-католицьких Єпархій: Аахен, Ессен та Кельн. Багато змін пережила ця парохія. Мінялись священики та храми, але одне залишалось незмінним: вже декілька десятків років приїжджають наші парафіяни до відомого відпустового місця Кевеляру.

Раз в році ми їдемо помолитись перед чудотворним образом Пр. Богородиці і кожного разу це особливе пережиття. Адже ж прощі на цьому чудотворному місці відбуваюсья з середини 17 століття. У 1641 році маленькиий купець Гендрік Бусманн, будучи в дорозі, відмовляв свою щоденну молитву. І, проходячи біля невеличкого хреста, почув голос: «На цьому місці збудуєш Мені капличку». Спочатку він не звернув уваги на ці слова та, проходячи знову цією ж дорогою через вісім днів на цьому ж самому місці, почув ті ж самі слова, які пролунали зі сторони придорожнього хреста. Будучи незаможною людиною, Бусманн дуже налякався, де він зможе взяти потрібні кошти. Тому постановив, що з цього дня відкладатиме з кожного заробітку невеличку частину для будівництва каплички. І вже у 1642 році у капличці з чудотворним зображенням Пр. Богородиці з Люксембургу служилось перше Богослуження та приходили перші прочани з околишніх сіл. Це чудотворне місце вже у 1647 році отримало своє признання від Церкви на місцевому синоді у м. Фенло. Так і по-сьогогдні до цього чудотворного образу приходять мільйони паломників.

Щороку приїжджає на прощу також наш Владика, Кир Петро Крик, апостольський Екзарх для українців католиків на теренах Німеччини та Скандинавії.

Особливого колориту Архиєрейській Літургії, яка розпочинається за радицією о 10:00 годині у Базиліці Пр. Богородиці, додавав спів чоловічого хору братства Св. Теодозія. Це місцеві люди, які пройнялись своєю любов´ю до Східної Літургії. Владиці співслужили о. Мирон Молчко, о. Микола Павлик, о. Андрій Дмитрик та о. Йосиф Рісінгер. Завершилось паломництво молебнем перед капличкою та спільним паломничим обідом. Повертаючись назад зловив себе на думці, що їду додому з тими самим відчуттями, як і першого разу, коли вперше познайомився з цим відпустовим місцем. Усе міняється: час, вік, світосприйняття, але ці відчуття після прощі залишається незмінним. Відчуття впевненості, заступництва, близькості Пр. Богородиці. Ці відчуття глибоко вилилось у наші Богородичні пісні «ще не чувано ніколи, щоб Вона не помогла…».

Не хочу нікому нав´язувати свою думку, тому напишу тільки власні пережиття. Це відчуття заступництва для мене є одним із найголовніших. Живучи в Західній Європі, живучи в достатку, ми часто псуємо собі життя саме невпевненістю у завтрашньому дні та невмінням насолоджуватись сьогоденням. Відчуття «завтра буде гірше», дуже прискіпливо навязують нам масмедіа. Адже ж тільки незадоволена людина піде задовольняти потреби айфонами, телевізорами, комп´ютерами. Тільки невпевнена, налякана людина буде намагатись застрахуватись на всі лади і від усіх небезпек. Це дуже культивується тут на Заході і на це працює ціла індустрія. Тому живучи в достатку, люди не можуть насолодитись своїм життям. Не хочу ні в якому разі заперечити потрібність техніки чи страхування. Хочу тільки звернути увагу на те, як часто ми потрібні речі у своїй неуміреності, невпевненості, страху перетворюємо на абсурд. Все добре в міру. Так, за різними даними у Німеччині понад три мільйони людей страждають депресією, тенденція до зростання. Можливо якраз тому, що немає цього відчуття опіки, заступництва, які виливаються у впевненість у завтрашньому дні. Для мене проща до Кевеляр – це як оаза саме такої впевненості, з якої я намагаюсь «напитись води живої» на цілий рік. Адже ж якщо у мене є така Заступниця, то ніякі труднощі мені не страшні. Звичайно, я живу не на іншій планеті і не у паралельному вимірі. Тому, як і кожна людина, піддаюсь цим тенденціям у суспільстві і запитання: «а що буде завтра? І чи правильно я все зробив?» у мене виникають також. Саме тому, щоб мати силу протиставитись цій невпевненості, боязні, страху за себе і свою родину, я їду на прощу. Саме на таких прощах в особливий спосіб переживаєш близкість людини і Бога, людини і Богородиці. І це допомагає мені вийти на зовсім інший якісний рівень життя, життя позбавленого страху та невпевненості.

о. Микола Павлик

Фото Віктор Приймачук

Джерело: Інтернет-сторінка душпастирства м. Дюсельдорф-Кельн / www.ukrainische-kirche.de