«Гроші − це не єдиний спосіб, щоб чинити милосердя!» − кілька тез про Церкву і благодійність

Що означає благодійність для українців? Чи готові ми жертвувати свої кошти та час для потребуючих? Відповіді на ці та інші запитання шукали у програмі «Відкрита Церква. Діалоги» у розмові з о. Тарасом Миляном, директором Фундації духовного відродження Львівської архиєпархії.

Українці хочуть робити добро! Проте вони хочуть знати як це добро діє та активно брати участь в процесі. Багато молодих хлопців і дівчат намагаються «доторкнутися» до того, кому допомагають.

Гроші − це не єдиний спосіб, щоб чинити благодійність. Час є найціннішим, що ми маємо. Він вартісніший від грошей. Тому, присвячуючи свій час добрій справі, ми насправді даємо значно більше від тих, хто виділяє кошти.
Не варто давати іншим непотрібні речі. Якщо вони непотрібні для мене, то чи будуть вони потрібні іншому? Можливо, є речі, які ми не використовуємо, і тоді, це справді варто віддати тому, хто потребує.
Є багато дітей навколо нас, які живуть в неблагополучних родинах, де батьки не можуть, чи не хочуть ними опікуватися. Не обов’язково чекати свята Миколая, щоб їм допомогти. Треба бути «миколаями» на цілий рік.
Найкраща допомога людям, яким не знаєш як допомогти − це поручати їх Богові і молитися за них.
Завдання Церкви − благовістити та голосити Євангеліє. Якщо священик піде в бізнес, то він перестане бути священиком. Він має об’єднувати людей, допомогти зустрітися тому, хто має − з тим, хто потребує.
Будь-які пожертви слід приймати з розумом. Потрібно вважати, щоб жертводавець не використав нас для злих цілей і ми не стали його «рабами».
Є чимало освітніх, культурних, духовних сфер, які не можуть cамі заробляти. Проте потрібно розуміти, що ті люди, які користуються цими сферами і підтримують їх, вкладають у власний розвиток.
Українці дуже щедрі і досвід Фундації духовного відродження це підтверджує. За п’ять років діяльності ми не отримали жодного гранту від закордонних допомогових організацій. Все, що робимо – це за кошти українців з цілого світу!
Традиція бути меценатом має передаватися, насамперед, від батьків, а не від держави. Ми маємо надіятися на себе і об’єднуватися, щоб разом зміцнювати державу.
У свідомості молодих українців зараз закладено не просто бути мільйонером, а жити достойно! Є сьогодні заможні люди, які розуміють, що мають вкладати в освіту, у виховання, або в щось нове, яке згодом принесе свій плід.