Храм, не знищений вулканом

У лютому 1943 р. у мексиканському містечку Сан-Хуан Паранґарікутіро у штаті Мічоакан посеред кукурудзяного поля на рівному місці почав рости вулкан. З невеличкого отвору в землі пішов дим, купа попелу й шлаку навколо нього дедалі зростала, а за два дні постійного гулу й підземних поштовхів зсередини почала текти лава. Уже за рік на місці поля височіла 300-метрова гора, яка тепер досягає 2774 м над рівнем моря. Виверження тривало десять років і знищило кілька навколишніх поселень, але дивовижним чином не зруйнувало місцевого храму в Сан-Хуан Паранґарікутіро. Щороку перед Великоднем колишні його мешканці відзначають день народження вулкану, здійснюють паломництво додому й покладають квіти до вівтаря.
Вулкан одержав назву Парікутін. Фермера, на чиєму полі він виріс, звали Діонісіо Пулідо. Він саме працював у полі, коли помітив, що з 7-сантиметрового отвору в землі йде дим. Міська влада зреагувала доволі оперативно, й уже за кілька днів вулкан почала досліджувати комісія Геологічного інституту Мексиканського університету. Це перший сучасний вулкан, за життям якого науковці спостерігають від самої появи.

Перш ніж покинути свій дім, синьйор Пулідо розмістив знак іспанською: «Цим вулканом володіє і керує Діонісіо Пулідо». Парікутін діяв до 1952 року, після чого «заснув». Його «господар» продав вулкан відомому мексиканському художникові й письменнику Докторові Атлю, одержимому цими грізними новоутвореннями. Доктор Атль, чиє справжнє ім’я Херардо Мурільйо, навіть після нещасного випадку, який призвів до ампутації ноги, досліджував Парікутін аж до смерті й написав з нього близько тисячі олійних пейзажів та понад 11 тисяч малюнків, зокрема панорамних, з вертолітної висоти.

Хоча ніхто не помер безпосередньо від виверження, троє людей загинули від блискавок, викликаних пірокластичними ерупціями. Під час виверження лава стікала навколо храму і в його середину та покрила три чверті містечка. Старі будинки біля церкви досі поховані під камінням. З-під затверділої лави до 40 футів завтовшки видніється тільки одна вежа, частини підпірних стін і вівтар, який регулярно прикрашають свіжими свічками та квітами.

Вулкан є частиною Національного парку Піко де Танчітаро, туристи дістаються до нього здебільшого верхи й лише останні кільксот метрів крутої вершини йдуть пішки. Поблизу розташований стенд, де продають місцеві страви й сувеніри.