Храм УГКЦ в Міссіссазі, як і більшість парафій у США та Канаді, був споруджений завдяки вареникам

Парафія собору Успення Пресвятої Богородиці УГКЦ знаходиться у місті Міссіссазі (Міссіссага – місто в провінції Онтаріо, шосте за величиною в Канаді). Як розповідає новий фільм «Живого ТБ» у рамках серії «Жива парафія», вона налічує 1300 родин і вважається найбільшою парафією УГКЦ в Канаді.

За пароха тут служить з 2000 року о. мітрат д-р Роман Паньків.

Зведення собору почалося у 1952 році.

Парафіянка Дар’я Соханівська пригадує:

– Я була одна з тих, хто будував ту церкву. Люди останній долар давали на церкву.

Рома Ганівська додає:

– Ми виросли в тому дусі, що потрібно допомагати.

Дружина священника Ольга Паньків розповідає, як вони з чоловіком приїхали сюди, то побачили дуже імпульсивну живу парафію, адже тут дуже багато молоді, дітей.

При парафії діє школа Святої Софії. Священники теж беруть участь у вихованні. Щотижня вони проходять з дітьми підготовку до першого Святого Причастя. Також вивчають загальні релігійні питання.

Пані Наталя Бабицька, вчителька 8 класу, була ученицею цією школи і однією з перших повернулася сюди, щоби стати учителькою. І вчителює вже 17 років.

– Нам дуже важливо зберігати цю віру. І плекати її для наших дітей, – ділиться вона.

Іван Дмитраш, директор школи Святої Софії, розповідає, що 95 відсотків учнів школи Святої Софії – це греко-католики з українським корінням:

– Ми шануємо свої традиції. Сподіваємося, що діти, завершуючи нашу школу, матимуть не лише якісну освіту, а й глибоку віру. А ще пам’ять про те, ким вони є.

У фільмі показано, як діти готуються до свята Шевченка, яке має відбутися в школі.

Дітям змалку починають розповідати, чому саме святкують ті чи інші свята, хто такі українці і ким є Бог.

Учень Тимофій вважає, що ця школа не дає йому забути, звідки він приїхав і як йому було в Україні.

Для парафіянки Любові Матвійчук Церква в Канаді – це серце, це життя.

Ірина Гурська:

– Богу дякувати, що є церква. Коли я сюди прийшла, то одразу відчула себе вдома.

Наталя Морозовська:

– У церкві ми черпаємо багато сил і натхнення. Завжди, коли погано, молитва допомагає.

Часто Церква справляє враження на людей крізь призму особи священника. Для пані Лариси Савицької саме той випадок:

– Нас тут отець Роман прихистив. Я завжди знаю: якщо мені буде важко, він мені допоможе. І він був першою людиною, яка мені запропонувала допомогу в Канаді.

Отець Роман відзначає, що серед парафіян – багато бізнесменів:

– Зараз маємо три українських ресторани, які відкрили українці з четвертої хвилі. Також маємо українські магазини.

Один із таких магазинів знаходиться одразу біля церкви. І люди, які приходять до храму, після Служби заходять у магазин за чимось українським. Найбільш ходовим товаром вважається ковбаса лікарська та гречка.

Як і практично на кожній парафії УГКЦ у США, Австралії та Канаді тут при парафії ліплять вареники на продаж.

Парафіянка Дар’я Соханівська каже:

– Чому ми ліпимо вареники? Бо це є добрий заробіток для церкви. Усі церкви в Канаді і Америці були споруджені на тих варениках.

Отець Роман додає:

– Особливо у Різдвяний і Великодній час неможливо наліпити тих вареників. Люди стоять за ними в черзі. Вареники дуже смачні.

При парафії уже п’ятий рік діє молитовна група «Матері в молитві». Також тут готують до подружнього життя.

Юрій Паньків запевняє:

– Для нас дуже важливо підготувати цих людей, аби вони розуміли, що таке Церква і що таке церковний шлюб. Ми готуємо подружжя до різних частин життя, такі як фінансові, медичні справи.

Діє тут і танцювальна група «Барвінок». Це найбільша група в Канаді.

Федір Даниляк, художній керівник школи танцю «Барвінок» розповідає:

– Це є церковна організація. Її створили любителі 50 років тому. Ми вивчаємо гуцульські, волинські, подільські, поліські танці. Тобто чим багата Україна, усе в нас є.

А ще при парафії співають українських пісень.

Володимир Коханівський, художній керівник студії «Резонанс» ділиться:

– До нас приходять діти від 3 до 14 років. Співаємо українських народних пісень у сучасній обробці. Велику увагу приділяємо розвитку української мови через вивчення пісень.

Не мовою єдиною. Як о. Роман приїхав у парафію, то створив капелу бандуристів «Золоті струни». На початках капела налічувала 40–45 дітей. Як тут вважають, бандура – душа українського народу.