Християни – найбільш переслідувані

Щонайменше на 250 млн. оцінюється сьогодні число християн різних віровизнань, переслідуваних за віру в різноманітних частинах світу (стан на 2009 р. – ред.).

Якщо прихильників Христа (католиків, православних, англіканців, протестантів і інших) живе тепер близько 2,2 млрд. (у тому понад 1,1 млрд. католиків), це означає, що кожний дев’ятий є жертвою більших чи менших переслідувань, репресій чи інших страждань у визнанні своєї віри. Сумна спадщина.

Слід відразу зазначити, що не є це нове явище, ані типове лише для наших часів. Відомо, що релігійні переслідування існували вже в стародавньому минулому. Їх жертвами були, наприклад, народи, що були підкорені сусідами, які зазвичай змушували до прийняття віри в своїх богів. Зараз ті ж переслідування, і то в великому масштабі, обійняли сповідників Христа в Римській імперії. Однак християни не хотіли віддавати шану для імператора, вважаючи, що належить вона виключно Триєдиному Богові, тому понад три сторіччя з перервами тривали кровопролитні переслідування, які дали для Церкви тисячі мучеників. Але також після Міланського едикту з 313 р., який покінчив з репресіями в імперії, тривали вони надалі в інших регіонах, куди також доходили християни, наприклад, на території Персії, Індії і у багатьох інших місцях. Вже на переломі VII і VIII ст. агресивний іслам майже повністю вигнав християнство з Північної Африки і з більшої частини Близького Сходу.

Також часи Середньовіччя, Відродження, Великих географічних відкриттів внесли свій «вклад» до цієї сумної статистики, перш за все там, де переважав іслам, а також буддизм і індуїзм.

Переслідування за часів «цивілізації»

Однак найбільше посилення переслідувань принесли, парадоксально, два останні, ніби найбільш «цивілізовані» сторіччя, а особливо XX.

Хоча вже раніше – можна сказати, що від часів Французької революції (тобто з кінця XVIII ст.) християнство, а особливо католицизм, був на прицілі різних наступних революцій, переворотів, воєн і політичних устроїв, які ставили і ставлять собі за мету серйозне обмеження його впливів, а навіть його знищення.

Комунізм, гітлеризм, анархізм і багато інших схожих тоталітарних філософських і суспільних доктрин – вписалися в найновішій історії як глибоко антихристиянські. Тому слушно говорив Йоан Павло II, коли у своєму апостольському листі «Tertio millennio adveniente» (з 10 XI 1994), що оголошував відзначення Великого Ювілею 2000 року, написав: «У нашому столітті [XX – ред.] повернулися мученики. А це дуже часто невідомі мученики, немовби „невідомі солдати” великої Божої справи (п. 37)».

Особливо кривавий урожай принесли у цьому відношенні німецький національний соціалізм і радянський комунізм, співвідповідальні (хоча в різному ступені) за спалах II Світової війни.

Комунізм – трагедія триває

Після падіння т.зв. реального соціалізму в Європі і супроводжуючих їм репресій проти релігії переслідування анітрохи не припинилися, з тією лише різницею, що трохи змінилася їх географія. Тепер християнство на різні способи нищиться через існуючі ще досі комуністичні або щонайменше ліві режими – в Північній Кореї, Китаї, В’єтнамі, Лаосі в Азії, а також на Кубі на другій півкулі.

Перша із згаданих тут країн на практиці є єдиною повністю атеїстичною державою на світі, хоч – на відміну від комуністичної Албанії, яка формально пишалася цією назвою в 1967-90 роках, – влада в Пхеньяні того офіційно не оголошує. Більш того, за останні роки дали навіть згоду на будування церкви (що підлягає Московському Патріархату) і протестантського храму. Однак на практиці релігійне життя в цьому «музеї сталінізму», як неодноразово визначається північно-корейський режим, не існує, а з нечисленних даних, які доходять з цієї ізольованої держави, виявляється, що будь-які прояви такого життя там жорстоко караються, а ці нечисленні люди, які зважуються хоч трохи дати вираз своєї вірі, безжально катовані і мордовані – справжні мученики XX і XXI століття.

Трохи краща, хоч також далека від ідеалу, є ситуація християн і взагалі віруючих людей в інших вищеперерахованих країнах. Керуючі там комуністи прагнуть підпорядкувати собі місцевих віруючих. У Китаї прийняло це найбільш крайні форми у вигляді існування т.зв. патріотичних об’єднань католиків (від 1957) і протестантів (а також мусульман, буддистів і даосистів). Є вони повністю контрольовані владою, що у випадку Католицької Церкви між іншим означає розірвання зв’язку з Римом і відкинення влади Папи Римського. Але частина тамтешніх вірних не піддалася натискам комуністів і – за рахунок важких переслідувань і жертв – надалі визнає за свого наставника Святішого Отця і старається зберегти зв’язок з Апостольською Столицею.

Поки так далеко не вдалося, на щастя, підпорядкувати собі Церкву для влади в Ханої. Однак вона також дуже обмежена у своїх діях. Уряд зверху установлює ліміти прийняття до духовних семінарій, часто не погоджується на призначення нових єпископів через Папу Римського, відмовляє в поверненні церковного майна, що впродовж років було захоплене комуністами і т.д. До цього доходять дрібніші, хоча не менше обтяжливі форми переслідувань, наприклад, утруднення або просто унеможливлення відзначення церковних свят через деякі національні групи.

Жертвою обмежень релігійної свободи на Кубі перш за все є Католицька Церква, хоча за останні 2-3 роки вдається зауважити незначну відлигу в державно-церковних відносинах. Вимушена за станом здоров’я відставка Фіделя Кастро з посади глави комуністичної партії і держави і прийняття влади його братом Раулем почала плодоносити дуже скромним, як поки що, розширенням громадянської свободи, в тому числі свободи віровизнання. Однак надалі Церква має дуже обмежений доступ до осередків, де може проповідувати, не може вести освітньої діяльності, особливо серед молоді.

Іслам і індуїзм – головні вороги релігійної свободи

Не зменшуючи провини комунізму в обмеженні релігійної свободи, однак потрібно пам’ятати, що тепер найважче живеться християнам в країнах, керованих мусульманами і індуїстами. Особливо войовничий і нетерпимий у цьому відношенні є іслам, що може здаватися найнесподіваніше, оскільки це релігія, що у своєму навчанні враховує певні елементи християнства і що визнає Ісуса (Isa) за одного з пророків, а Марію (Miriam) за одну з гідних поваги жінок. А все ж таки саме в ісламських країнах християни живуть сьогодні найгірше з усіх інших держав.

Хоч і між ними є великі відмінності устроїв (наприклад, між явно теократичними чи фундаменталістськими Саудівською Аравією, Єменом і Іраном і формально світськими Туреччиною, Тунісом чи Алжиром), однак у всіх понад 40 країнах, керованих мусульманами, існує заборона пропагування християнами їх віри і ведення місійної діяльності, носіння хрестиків і інших зовнішніх ознак культу, і влада чинить великі труднощі у даванні дозволів на будування святинь чи видання християнської літератури і т.д.

Яскравим прикладом браку релігійної свободи є саудівська монархія, яка, – вважає себе за хранительку святих місць ісламу, оскільки на її території знаходяться головні святилища цієї релігії: Мекка і Медіна, а також камінь Кааба – не дозволяє на існування на своїй території будь-якої іншої релігії, навіть якщо визнають її тільки іноземці. А за перехід з ісламу в іншу віру, наприклад, християнство, загрожує смерть. Подібно, хоч може поки не такі жорсткі положення зобов’язують у більшості інших ісламських країн, а якщо навіть хтось із них дозволить будівництво католицької святині (наприклад, у березні минулого року віддано у користування таку церкву в Катарі), то – щоб не дражнити ісламських фундаменталістів – не може вона мати на вежі хреста, тобто символу християнства.

А все це відбувається в ситуації, коли мусульмани в Європі та Америці можуть безперешкодно визнавати і пропагувати свою віру, будувати мечеті, видавати релігійну літературу, а за перехід з християнства в іслам не загрожує жодна кара, максимум сімейний або товариський бойкот. Та сама Саудівська Аравія, яка не толерує інших релігій в себе, щедро підтримує розвиток ісламу за кордоном, даючи гроші на будування мечетей і мусульманських осередків, використовуючи до того ліберальне і демократичне законодавство західних країн.

Але нерівне ставлення до прихильників інших релігій в себе і поширення ісламу за кордоном це тільки одна, м’яка форма мусульманської нетерпимості стосовно християн. Гіршими є явні або скриті переслідування в різних державах. Учні Христа стають жертвами репресій в країнах півмісяця, наприклад, дискримінації на роботі і в доступі до науки, загарбання їхньої землі там, де є її мало, і врешті погромів, що чинять самі мусульмани. Наочно ці явища спостерігаємо особливо в Єгипті, де насилля торкається коптів, Афганістан, Пакистан і вже кілька років також Ірак, Туреччина і Індонезія. Власне слід було б перерахувати всі держави, керовані мусульманами, бо навіть там, де не становлять вони більшості, наприклад, на Філіппінах (на півдні) чи в Нігерії (на півночі) раз за разом доходить до воєн і сутичок, що в цілому викликають прихильники ісламу.

Але не тільки іслам, особливо цей фундаменталістський, становить загрозу для свободи релігії. За багато років дуже тривожні вісті приходять також з Індії, де більшість мешканців визнають індуїзм. Ця релігія, яка впродовж десятиріч асоціювалася людьми Заходу з толерантністю, або зі спокоєм і незастосуванням насилля, сьогодні все частіше пов’язана з кровопролитними нападами на християн, яким індуїстські екстремісти закидають спробу навернення індусів. Про ворожість деяких фундаменталістів до християнства відомо було з давніх часів, щонайменше з початку дев’яностих років, але особливо гострі, кровопролитні масштаби прийняла вона в останні декілька років. Такі штати як Орісса, Карнатака чи Ассам європейці тепер асоціюють перш за все з жорстокими переслідуваннями християн, які за вірність Христу нерідко розплачуються життям.

Декілька років тому набула гучного розголосу справа австралійського місіонера-баптиста Грехема Стіверта Стаінеса, який багато років працював в Індії (у штаті Орісса), служачи прокаженим. Зухвалі злочинці – індуїстські екстремісти живцем його спалили в автомобілі разом з його двома малими синами. Його дружина Ґладіс пробачила вбивцям, виражаючи однак прагнення і надію, щоб жаліли за свій вчинок і змінилися.

Список країн, в яких релігійна свобода залишає бажати кращого, дуже довгий. Нещодавно туди потрапила буддійська у більшості Шрі-Ланка, парламент якої зробив спробу введення так званого права проти наверненням. Формально йдеться про заборону схиляння громадян до зміни релігії за допомогою різних негідних ресурсів, наприклад, грошей чи насилля. Хоча законопроект у цій справі ще не пройшов, існує велика ймовірність, що буде прийнятий, а тоді може він виявитися знаряддям в руках буддійських фундаменталістів у боротьбі з впливом християнства, тому що це по суті проти нього звернений проект тез.