«Християни відповідають на зло любов’ю. Даруймо тим, хто агресивно знущається з українців, любов, тобто Бога…» – владика Венедикт

9 жовтня Церква святкує Переставлення cвятого апостола і євангелиста Івана Богослова. Як відомо, саме цьому апостолу належить авторство пророчої Книги Одкровення про кінець світу. А ще святий прославився своїм навчанням про любов, якої, на його переконання, достатньо, щоб звершувалося Боже Слово на землі.

Про постать наймолодшого серед апостолів – Івана Богослова, а також про те, чи варто любити своїх «агресорів», розповідає владика Венедикт, голова Патріаршої літургійної комісії УГКЦ.

Високопреосвященний владико Венедикте, чому з-поміж усіх інших апостолів Ісус Христос виокремлював Івана Богослова? Адже в Бога, як відомо, усі рівні?

Розмірковуючи про Бога, ми думаємо про Нього своїми людськими категоріями. Тому, коли вважаємо, що Господь когось виокремлював, то для нас це означає, що Він по-іншому ставився до когось. Однак це лише наше людське розуміння. Бог ніколи нікого не виділяє. Кожна людина, праведна чи грішна, є для Нього цінністю. Пригадайте притчу зі Святого Письма про загублену вівцю, яка є не менш важливою для Бога, ніж інші. «Особливість» Івана Богослова полягала в його особистій наближеності до Бога, відданості Йому та духовному житті з Ним. Духовне життя цього апостола дозволило йому доторкнутися до Божих таємниць. Коли ми говоримо про виокремлення, то повинні вважати, що Іван відповів на Божий поклик. Святе Письмо каже, що є «багато покликаних, однак мало вибраних». Покликані – ми всі, але вибрані – ті, хто обирає життя з Господом. Бачимо, що святий Іван Богослов, наймолодший з апостолів, цілковито довірився Господу.

Апостол Іван Богослов був автором Книги Одкровення (Апокаліпсис) Святого Письма. Звідки святий міг знати, яким буде кінець світу?

Після того як Іван Богослов опинився в Римі, він був покараний за віру. Його спочатку хотіли отруїти, потім варили в казані з водою. Однак він залишився живим. Згодом його заслали на о. Патмос, де він мав видіння – «одкровення». Як я вже згадував, людина, яка наближається до Бога, пізнає правду. Кожен із нас має досвід свого «одкровення». Його переживаємо тоді, коли присвячуємо час молитві чи йдемо із щирим серцем сповідатися і свідомо причащаємося: тоді нам стають зрозумілими багато речей, ми легко приймаємо важливі рішення. Через таку близькість Іван і пізнав таємниці Господнього буття. Прочитавши цю Книгу, розуміємо, що вона є символічною. Не все, що там написано, так і станеться. Де ж тоді свобідна воля людини? Книга Одкровення каже нам про те, що може трапитися, коли людина відійде від Бога. Це так само, як каже лікар: якщо ми споживатимемо певні шкідливі продути, то довго не проживемо. Він також каже нам «одкровення», передбачаючи, що станеться, коли ми не дбатимемо про своє здоров’я.

Отже, те пророцтво, яке записано в Книзі Одкровення, може і не статися, якщо ми будемо більше наближеними до Бога?

Книгу Одкровення екзегети трактують по-різному. Адже до кожного з нас Бог промовляє по-різному. Ніхто не знає, що може статися. Однак Слово Боже дано для того, щоб людина освячувалася. Питання не в тому, що буде завтра, а радше, якими ми будемо завтра в наших стосунках із Господом.

Євангелист Іван Богослов відомий своїм «богослов’ям любові». Він навчав, що потрібно любити, і цього вже буде достатньо, що сповнилося Слово Боже. Чи справді достатньо тільки любові, щоб жити по-Божому?

Ідеться про апокрифічні розповіді останніх років життя святого. Коли апостол вже не міг ходити, його виводили під руки його учні, щоб він навчав інших. Іван Богослов казав завжди одну і ту ж фразу: «Дітоньки, любіть один одного…» Ми знаємо, що Бог є любов. Тому, хто перебуває в любові, той перебуває в Бозі. Коли любов панує поміж нами, тоді між нами є Бог. А коли ми є з Господом, то що нам ще потрібно? Бог має в собі все. Навіть тоді, коли до нас хтось ставиться з нелюбов’ю, ми повинні відповідати любов’ю. Тоді ми даємо такій людині Бога. Важливо плекати в собі любов, бо це Божа прикмета.

Важко любити тих, хто завдає нам болю. Це легко зрозуміти на прикладі ситуації, що склалася тепер в Україні. Мені нестерпно часом чути на вулицях міста мову і музику країни-агресора. У мене виникають погані асоціації, лихі думки… Як любити тих, хто знищує цвіт нашої нації?

Кожен із нас прагне бути послідовником Ісуса Христа. І ми, як християни, повинні брати приклад із нашого Учителя. Погляньмо на Його особу, розіпнуту на хресті! Люди розіпнули Бога, що дав буття всьому. Це важко зрозуміти. Бо ми спочатку чинимо гріх, а потім до нас приходить усвідомлення того, що ми наробили. Тоді йдемо до Сповіді.

Ті, кого ми називаємо агресорами, – не свідомі того, що вони роблять. І їх може зупинити тільки наша любов. Ви ж добре розумієте, що Христос міг мізинцем поворухнути і полки ангелів знищили б усіх, хто підняв на Нього руку. Так само є безліч прикладів мучеників, яких катували, а вони відповідали на це любов’ю. Наведу приклад із життя мученика УГКЦ блаженного Миколая Чарнецького, якого одного разу сильно побив наглядач у в’язниці. Коли цей чоловік пішов додому, то він відчув докори сумління. Перед очима в нього постали картини його життя, нечесні, несправедливі, жорстокі… Наступного дня він пішов каятися за свої гріхи до святителя Миколая. Що ж сталося? Цей чоловік доторкнувся до любові, яка його перемінила.

Мені неприємно, коли я іду містом і бачу різні непристойні написи на адресу нашого агресора. Роблячи такі вчинки, ми стаємо подібними до нього. Пам’ятаймо, що християни відповідають любов’ю на зло. Тому подаруймо тим, хто зараз агресивно знущається з українців, Бога!

Розмовляла Руслана Ткаченко