Хто обирає Христа, той не може вдаватися до ворожки,- Папа на загальній аудієнції

Місія святого Павла в Ефесі та його настанови провідникам Церкви перед початком останнього етапу його мандрівки були в центрі уваги роздумів, якими Святіший Отець поділився з учасниками загальної аудієнції в першу середу грудня. Він також звернув увагу на те, що магія не має нічого спільного з християнством.

«Це одна з найпрекрасніших сторінок Книги Діянь Апостолів», – сказав Папа Франциск, розповідаючи про те, як святий Павло прощався із старійшинами Церков Малої Азії перед тим, як вирушити до Єрусалиму. Промовляючи до паломників, які в середу, 4 грудня 2019 р., зібралися на площі Святого Петра у Ватикані на загальну аудієнцію, він порадив взяти до рук Новий Завіт та перечитати 20-ту главу Діянь Апостолів, де представлений спосіб «християнського прощання».

Повнота спасенної дії

Але спочатку Святіший Отець присвятив кілька слів місії святого Павла в місті Ефесі, де «подорож Євангелія світом» проявила «всю свою спасенну дію». Завдяки проповіді Апостола народів, дванадцятеро мужів приймають хрищення та переживають досвід влиття Святого Духа. Крім того, діється чимало чудес: хворі одужують, опановані отримують звільнення. А це тому, що «учень уподібнюється до Вчителя», уприсутнюючи Його, передаючи «нове життя, отримане від Нього».

Магія – нехристиянське заняття

Як зауважив Наступник святого Петра, Божа могутність, що «увірвалася до Ефесу», викриває тих, які хотіли використовувати ім’я Ісуса для екзорцизмів, не отримавши духовної влади для цього, та слабкість «мистецтва магії», чимало прихильників якого обрали Христа, покинувши попередні заняття. «Це справжній переворот для такого міста як Ефес, що був відомим осередком магії! Святий Лука, таким чином, підкреслює несумісність між вірою в Христа та магію. Якщо обираєш Христа, то не можеш вдаватися до ворожбита: віра – це довірливе вручення себе в руки Бога, Який гідний довіри і дає себе пізнати не через окультні практики, але через об’явлення та безкорисливу любов», – наголосив Папа.

Далі Святіший Отець зазначив, що хтось може сказати, що магія, мовляв, є чимось давнім, що з приходом християнської цивілізації цього більше не трапляється. Але дійсність, що в нас перед очима, спростовує це ствердження. Навіть практикуючі християни вдаються до різних провидців і ворожок. Мовляв, «вірю в Ісуса, але на всякий випадок, піду також до ворожки». «На милість Божу: магія не є християнською. Всі ці речі, що робляться з метою передбачити майбутнє чи ворожити про різні речі або змінити життєві ситуації, не є християнськими. Христова благодать дасть тобі все: молися й довірся Господеві», – закликав Глава Католицької Церкви.

Мистецтво прощатися

Поширення Євангелія в Ефесі також підважило прибутковість ремісників, що виготовляли статуетки Артеміди, «зробивши із релігійної практики справжній і властивий бізнес», над чим застановитися також заохотив Папа. Отож, побачивши втрату прибутків, вони звинуватити Павла та християн у заколоті. Тож вирушивши з Ефесу до Єрусалиму, Апостол прибув до Мілету, до якого також скликав старійшин Церкви Ефесу, щоби попрощатися й залишити «пастирські настанови».

«Йдеться про останні моменти апостольського служіння святого Павла, тож святий Лука наводить нам його прощальну промову, своєрідний духовний заповіт, який Апостол залишає тим, які після його відбуття мусітимуть провадити ефеську спільноту. Й це – одна з найпрекрасніших сторінок Книги Діянь Апостолів», – сказав Святіший Отець, заохотивши слухачів перечитати, коли повернуться додому, цей уривок з 20-ї глави, який допомагає нам зрозуміти, «як прощається Апостол, як сучасні пресвітери повинні прощатися, як повинні прощатися також всі християни».

Обов’язок пильнувати

Провідною думкою прощальних слів святого Павла є заклик чувати, над собою і над ввіреною отарою. Пастир повинен бути пильним і чуйним, оберігаючи отару. Й насамперед, зважати на себе самого, іспитуючи власне сумління на предмет того, як виконує цей обов’язок пильнувати. Від єпископів святий Павло вимагає «близькості з отарою, відкупленою Христовою кров’ю» та готовності «захищати її від вовків».

Ввіривши ці завдання провідникам ефеської спільноти, Апостол «вручає їх в Божі руки», ввіряє їх «слову Його благодаті», що є «закваскою зростання та шляху святості в Церкві». Він також заохочує їх трудитися власними руками, щоб не ставати тягарем для інших, підтримувати слабких і переконуватися в тому, що «більше щастя – давати, ніж брати».

«Дорогі браття й сестри, просімо в Господа оновлювати в нас любов до Церкви й скарбу віри, який вона зберігає, та ставати співвідповідальними за охорону отари, підтримуючи молитвою пастирів, щоб вони виявляти стійкість і лагідність Божественного Пастиря», – підсумував Папа.