Хто переховував євреїв на фабриці «Солід» у часи Голокосту

У деяких аспектах цю історію можна порівняти з відомою історією фабрики «Emailwarenfabrik» Оскара Шіндлера у Кракові. Відмінність полягає у масштабах львівського «Соліду» і духу, який там панував завдяки монахам-студитам. Ще одна особливість — сама ця фабрика, створення якої пов’язане з ієромонахом-студитом Йоаном Петерсом. «Солід» був спільною справою монастирів священномученика Йосафата та Свято-Іванівської лаври щодо порятунку людей.

«Це — приклад групового порятунку, організувати який було значно важче, ніж порятунок окремих осіб, — наголошує дослідник Юрій Скіра. — Складність полягала у створенні системи конспірації, організації непомітного передавання харчів, адже купівля великої кількості продуктів уже викликала підозру в постійно голодному Львові часів німецької окупації. Небезпека полягала і в обшуках, які організовувала німецька окупаційна влада, і у доносах сусідів. Студитам разом із єврейськими родинами вдалося пережити всі ці небезпеки та на кожному етапі переховування знаходити шляхи вирішення проблем».

Місцем, де відбувалися зазначені події, була взуттєва фабрика «Солід» на тодішній вулиці Трибунальській, 16 (тепер — вул. Шевська). Однією із головних фігур цього процесу був ієромонах Йоан Петерс — важлива в історії УГКЦ зокрема та Другої світової війни загалом постать, на сьогодні, на жаль, призабута. Його досвід і життя є свідченням віри в обов’язку служити іншим людям у найважчі й найскладніші часи. Цікаво, що за походженням він був вестфальським німцем, католиком, який від початку своїх богословських студій хотів здійснювати душпастирське служіння у Східних Церквах. У 1933 році він пішки примандрував до Львова, щоб познайомитися з митрополитом Андреєм Шептицьким. Став послушником у Святоуспенській лаврі, продовжив навчання у Львівській богословській академії.

«Так він став монахом Студійського уставу і був висвячений митрополитом Андреєм на священика, — розповідає Юрій Скіра. — На початку Другої світової війни, у 1939 році, переїхав до Відня, але 1941 року повернувся до Львова, не виявляючи, хто він насправді».

Ієромонах Йоан Петерс

Ієромонах Йоан Петерс був громадянином Третього Райху, етнічним німцем, тож міг безперешкодно пересуватися окупованими територіями. Так спочатку він став спецкур’єром між греко-католицьким духовенством Польщі та Папським нунцієм у Німеччині. Пізніше, у 1941-му, прибув до Львова під виглядом успішного підприємця.

«Ієромонах Йоан Петерс за дорученням митрополита Андрея Шептицького розпочав підприємницьку діяльність і наприкінці осені 1941 року заснував взуттєву фабрику „Солід“, — продовжує Юрій Скіра. — На ній працювали як монахи Студійського уставу, так і світські особи. Ієромонах Йоан домігся патенту на постачання взуття у Вермахт. Також він забезпечив регулярне постачання на фабрику шкіри, яка в умовах війни була дефіцитом».

«Окремою групою робітників були євреї-шевці з щойно організованого у Львові наприкінці 1941 року гетто: вони щодня приходили зранку на фабрику „Солід“, а ввечері поверталися у гетто, — переходить до теми порятунку євреїв Юрій Скіра. — Це були висококваліфіковані спеціалісти. З одного шматка шкіри шевці мали вирізати по сім пар чобіт. Євреї-шевці ж уміли вирізати по вісім, а деколи й по дев’ять пар. Надлишок шкіри студити таємно виносили під плащами до монастиря Священномученика Йосафата».

Ці надлишки обмінювали на харчі, паливо та ліки і це давало студитам можливість допомагати братам, що голодували, монастирям і сиротинцям, які утримувала УГКЦ. Євреї, які працювали на «Соліді», могли в такий спосіб порятувати від голоду свої сім’ї і тих, хто залишався у гетто.

«Серпнева акція» 1942 року — початок масових розстрілів євреїв у гетто — стала початком порятунку єврейських шевців та їхніх родин у підвалах взуттєвої фабрики «Солід». Студити прийняли рішення рятувати своїх працівників. Директор фабрики ієромонах Йоан дозволив монахам розпочати цю небезпечну акцію порятунку у стінах підприємства. Організаційну складову роботи з євреями на «Соліді» взяли на себе двоє осіб — брат Лазар Шиян і брат Теодосій Цибрівський. Новоприбулих членів родин шевців монахи ховали в підвалах фабрики. Вдень, поки в майстернях працювали робітники, люди там тихо сиділи, а ввечері виходили з укриття і всю ніч виготовляли взуття», — розповідає дослідник.

Ще один момент, на якому акцентує увагу Юрій Скіра в ці історії, — залученість до порятунку євреїв мирян УГКЦ, «горизонтальна взаємодія», як сказали б ми сьогодні: «Таку велику кількість людей, яких ховали на „Соліді“, не можна було врятувати зусиллями лише двох-трьох названих осіб, які до того ж були задіяні і в інших ініціативах митрополита Андрея. Для успішної реалізації задуму потрібна була допомога ззовні. І вона прийшла від довірених мирян ГКЦ: утворилася група жінок, завданням яких було готування їжі для переховуваних студитами євреїв. Вони були поділені по днях, і кожна варила на визначений день страви. Був пункт зустрічі, де все це передавали монахам, ті брали й несли в підвали фабрики».

«Продовжуючи тему переховування євреїв на взуттєвій фабриці „Солід“, варто звернути увагу, що вся діяльність, пов’язана з цим, була під загрозою постійної смертельної небезпеки. Фабрика була в центрі міста, за кілька метрів від площі Ринок, і перебувала під постійною увагою як органів влади, так і простих мешканців. Небезпеки були і всередині фабрики, і назовні. До перших належали робітники (наприклад, ненадійність секретаря, який походив із фольсдойчів, — через нього студити перебували в напрузі та страху). До зовнішніх небезпек належали часті обшуки СД і особливо критичний момент — доноси сусідів про переховування євреїв у підвалах фабрики. Проте нанебезпечніший випадок був пов’язаний із неочікуваним арештом восени 1942 року директора фабрики ієромонаха Йоана Петерса. Фабрику конфіскували й опечатали. Але заплативши хабар німецькому чиновнику, її вдалося повернути Львівській архиєпархії. Після цього студити відмовилися переховувати на цьому об’єкті велику кількість людей», — завершує розповідь Юрій Скіра.

Усі євреї, якими опікувалися монахи-студити на «Соліді», пережили німецьку окупацію. Троє працівників «Соліду» у 1980-х роках, які були залучені до порятунку євреїв під час Голокосту, отримали звання Праведників народів світу.