Хто створює УПЦ МП імідж гнаної церкви

Депутати Київради на вчорашньому засіданні помітною більшістю голосів відмінили пільги для парафій УПЦ МП. А потім це рішення скасував мер Київа Віталій Кличко як “неконституційне”. Це перетягування закону цікавим чином співпало з підпалом двох церков УПЦ МП в Києві, які сталися двома днями раніше. І з наміром Мінкульту звернутися нарешті до Генпрокуратури та СБУ з запитом щодо розслідування антидержавної діяльності окремих представників УПЦ МП.

Отже, “московські попи” знову у фокусі. Тільки от ніякого “фокусу” немає. Рішення Київради чимось нагадує підпали церков – зрозуміло, що провокація, але не до кінця зрозуміло, чи всім це зрозуміло. УПЦ МП на очах набуває ореолу “гнаної” церкви. Її не лише палять якісь невідомі “нацики” – навіть цілком легітимний орган влади приймає щодо неї абсолютно незаконне дискримінаційне рішення, аби лише її чи то “защемити”, чи то просто “залякати”. А заодно підставити мера, про якого вже встигли з ранку не один пост у соцмережах написати – він, мовляв, “запроданець” і “прихований москвофіл”.

Можна було би написати, що з обох боків спостерігаємо розпалювання ворожнечі. Втім, ми його спостерігаємо кожного дня на різноманітних ділянках суспільного життя – а на релігійному ґрунті ми до нього вже навіть дещо звикли. Але поставити крапку не вдається. Бо наразі йдеться не лише про “розпалювання” і ситуація не вичерпується намаганням Київради попіарити свої “антимосковські” позиції.

Свідомо чи несвідомо наші політики розписуються у власній імпотенції у питаннях релігійної сфери. Дискримінація УПЦ МП – чи радше блефування такою можливістю – є ілюстрацією рівня розуміння і можливостей можновладців. Їм відомо, що УПЦ – церква “московського патріархату”. Їм відомо, що частина єпископату та кліру підтримує “Руський мир”. Їм відомо, що церковне керівництво налаштовано загалом промосковськи. І, головне, їм відомо, що це відомо не лише їм. То чому б не “натиснути”?

Помітьте, саме “натиснути”, а не зробити щось дійсно вартісне. Не надіслати запит до СБУ, наприклад, про наявність сепаратистської та антидержавної пропаганди у київських церквах і, за результатами – попросити прокуратуру міста провести розслідування щодо такої діяльності конкретних (!) кліриків. Не звернутися до Київської митрополії за роз’ясненнями щодо певних висловлювань митрополита чи інших церковних єрархів. Просто взяти і притиснути всіх, не вдаючися у подробиці їхньої лояльності.

Можливо, депутати Київради вважали, що в такий спосіб вони подають УПЦ МП якийсь там “сигнал”. Але направду вони натякнули на власну готовність застосувати колективну відповідальність для цілої церкви за окремі провини конкретних людей. Церкви не роблять злочинів – злочини чинять люди. Але нащо ці подробиці, коли є відповідне “соцзамовлення”? Сміховинним є самий спосіб тиску: не чесний запит чи звернення до керівництва церкви з вимогою припинити антиукраїнську діяльність і провести власні розслідування діяльності окремих священнослужителів, а дріб’язкова погроза “задушити цінами”. Як Росія з газом.

Утиск церкви замість розслідування злочинів конкретних її представників – дуже радянський метод, який напевно схвалять російські пропагандисти. Але він, окрім всього решту, заплутує ситуацію і вносить розбрат між українцями, які належать до різних церков. Здається, всі вже заспокоїлися щодо російської мови – яка, як виявилося, зовсім не чужа ані людям, які відстоювали Майдан, ані бійцям, які захищають Україну на сході. Тепер доводиться з’ясовувати ще й їхню конфесійну приналежність.

Зрозуміло, що позиція священноначалля УПЦ МП є наразі доволі виразно промосковською. Зрозуміло, що це дратує більшість українців – зокрема й тих, які належать до УПЦ МП. Зрозуміло, що вирішувати питання подальшого співіснування України з церквою Московського патріархат так чи інакше доведеться – і було би добре, якби церква якось вплинула на власне начальство, аби уникнути більших неприємностей. Але для того потрібні інші методи. Наприклад, розслідування та суди над тими, хто порушує закони. А якщо сама церква веде якусь антидержавну діяльність – то вона має бути засуджена за цю діяльність і, в крайньому випадку, просто заборонена на території країни. Однак, поки немає можливості звинуватити цілу церкву у злочинній діяльності – вона лишається рівноправною з іншими релігійними організаціями.

Київрада своїм безглуздим рішенням продемонструвала не стільки свою некомпетентність, як наголошували коментатори, скільки дешеве позерство і небажання працювати. Подивимося, що вийде у Мінкульту.

Катерина Щоткіна