Хто такий справжній суддя? Crash-test для кандидатів на суддівські посади від Глави УГКЦ

Взимку 2017 року члени Громадської ради доброчесності (спецорган із представників громадськості для перевірки суддів на доброчесність) отримали запрошення від Блаженнішого Любомира Гузара. Ми, незалежно від конфесійної приналежності чи релігійності, взагалі, з надзвичайно великою повагою ставилися до цієї людини, визнаючи за ним, в першу чергу, моральний авторитет.

Розмова із Блаженнішим Любомиром була на самому старті діяльності ГРД із відсіювання недоброчесних із суддівської системи. Ми хотіли водночас і напучення, і підтримки. Олег Яким’як, що тоді організовував ту зустріч, а тепер влився у другий склад ГРД, так оцінює результат розмови із Гузаром: «Ніхто із Громадської ради доброчесності після того не те, що не впав, навіть не спотикнувся». Ці слова наш колега сказав тепер, відкриваючи зустріч із наступником Блаженнішого Любомира – Главою Української Греко-Католицької Церкви Блаженнішим Святославом.

Взимку 2019 року ми – члени вже другого складу ГРД – так само шукаємо підтримки і напучення. Так само, як і два роки тому, ми беремо участь у формуванні найвищого органу судової системи – Верховного Суду. І це схоже на «день бабака»: ми знову, як і два роки тому, складаємо висновки про невідповідність кількох десятків кандидатів до Верховного Суду критеріям доброчесності і професійної етики (багато хто подався на конкурс вдруге, попри наші попередні негативні висновки) і так само Вища кваліфікаційна комісія суддів України (далі ВККСУ) викидає більшість тих висновків у смітник, заплющує очі на очевидні факти, котрі свідчать про недоброчесність кандидатів.

Тому для нас важливі сильні голоси на підтримку справжньої судової реформи, яка передовсім полягає в очищення судової системи від тих не гідних, щоб до нього звертались «Ваша честь!».

Розмову із нами Блаженніший Святослав розпочав із розповіді про зустріч з родинами Героїв Небесної сотні. Бачився з ними буквально у переддень. «Я питав їх: що вам найбільше болить? Вони відповіли: суди. Вони сказали, що більше не вірять у справедливість, що втрачають НАДІЮ», – розповів Предстоятель УГКЦ.

Це лише одне із свідчень того, що судова реформа насправді ще не відбувається. Про інші свідчення вам можуть розповісти несправедливо засуджені воїни АТО, побиті громадські активісти, що не знаходять захисту від кривдників у судах, підприємці, несправедливо засуджені до космічних штрафів, родичі загиблих в ДТП, спричинених п’яними мажорами чи посадовцями, що уникли відповідальності в суді.

Чому в нас такі судді? Та як знайти, розпізнати гідного, справжнього суддю? – про це ми говорили цього дня із єпископом та інтелектуалом Блаженнішим Святославом.

Ось його формула судді, якого ми шукаємо і на якого чекає українське суспільство.

«Суддя повинен мати інстинкт (почуття) правди!»

«Коли ми говоримо про суддю, то це має бути особлива людина. Вона повинна мати якості професіонала і людини. Справжній суддя не той, хто сліпо аплікує норми закону на ситуацію.

Суддя – не робот. Суддя це той, який бачить все і розуміє все. Суддя – це той, хто має відчуття природньої справедливості, суддя, як ніхто інший, має мати відчуття добра і справедливості. Хто має розвинений інстинкт правди.

Суддя має знати етичний кодекс, може добре знати, як там описано доброчесність. Але якщо він не може відрізнити добро і зло, його доброчесність є сумнівною.

Оцінюючи суддю чи охочого ним стати, треба зрозуміти: чи здатна ця особа чинити справедливо? В чому трудність? Читаючи ваші критерії (Критерії ГРД), мені бракувало фундаменту: нема там визначення судді як такого, що може дослідити ситуацію на предмет справедливості.

Я думаю, що у судді має бути інстинкт відчуття добра. Судовий процес суддя проводить всередині себе, співставляє із своїми уявленнями про добро і зло, право, істину і справедливість, тому так важлива для судді здатність відчувати істину – як природній закон. Як говорив апостол Павло: «Бачу інший закон у членах своїх, що воює проти закону мого розуму, і полонить мене законом гріховним, що знаходиться в членах». Якщо закон держави суперечить цьому природньому закону, той закон є беззаконням. Завдання судді віднайти істину там, де вона не є очевидною…

«Суддя має судити по совісті»

У критеріях ГРД є сумлінність. Але я говорив би про совість – совість є цікавішою. У грецькій мові, так як і в українській – совість – це співзання, со-відання. Це означає знати ту саму Істину, бути учасником знання об’єктивної істини. Щоб оцінити іншу людину, треба самому поступати по совісті.

«Прощення судді за помилки минулого тільки через покаяння»

Коли ви говорите про давні порушення (в біографії судді), це знак питання, як ставитися до минулого, часом давно минулого. Коли і чому, і чи взагалі можна пробачити судді гріхи минулого? А якщо суддя нині поводиться справедливо? Як довго у відкритому доступі має залишатися висновок ГРД про його недоброчесність?

Моя відповідь: прощення може бути і для судді, але лише через покаяння. Якщо суддя визнає: той вчинок (недекларування майна, несправедливі рішення – ухвалені під тиском, недоброчесна поведінка поза судом, – авт.) був гріхом, і він не виправдовує його зараз – це може бути шляхом до прощення. Але якщо суддя хоче приховати або виправдати недоброчесне минуле, то він продовжує грішити далі. Він заперечує сьогодні і сьогодні чинить гріх. Щоби говорити про доброчесність, треба покаяння.

Формула Блаженнішого Святослава для пошуку справедливого судді – це єлей на наші душі. Але від Громадської ради доброчесності залежить дуже і дуже мало. Закон «Про судоустрій і статус суддів» написано так, що все вирішує Вища кваліфікаційна комісія суддів України. Вирішує навіть про те, чи прочитати наш висновок про недоброчесніть кандидата, чи викинути на смітник, не читаючи. Тоді питання: навіщо і чи варто нам – ГРД – працювати далі?

«Сам факт залучення громадськості до процесу відбору суддів говорить про те, що непросто нема довіри, це є свідченням неспроможності держави організовано провадити свою діяльність, – говорить Глава УГКЦ. – Водночас, це великий поступ, порівняно із попередньою, закритою від суспільства процедурою призначення і просування суддів кар’єрними сходинками».

«Тому, коли ви розмірковуєте про те, чи читатимуть і братимуть до уваги ваші висновки, подумайте про фразу, якою інколи закінчував свої листи Блаженніший Любомир Гузар. Це слова святого Августина: Сказав і (цим) спас свою душу – Dixi et animam meam salvavi! А як потім вже сприймуть те, що я сказав, то відповідальність інших людей», – сказав щодо цього Блаженніший Святослав.

«Зараз у суддів немає належного рівня авторитету. Діяльність вашої Ради – то є поштовх до побудови довіри до суддів, це демонстрація того, що очистити судову систему цілком реально, очистити, щоби знову суддівська влада здобула довіру. Слухаючи вас, я маю про що говорити з родинами Героїв Небесної сотні, я їм скажу, що НАДІЯ Є!» – наголосив Глава УГКЦ.

Репортаж Наталі Соколенко