І Всеукраїнська проща медичних працівників

З питань організації прощі звертайтесь за номерами телефонів голів єпархіальних комісій у справах душпастирства охорони здоров’я, які розміщені на нашому сайті у розділі “Комісія”.

ДОВІДКА: Неперевершеною і найхарактернішою пам’яткою архітектури княжого Галича кінця ХІІ століття, що збереглася до наших часів, є храм святого Пантелеймона. Він знаходиться за три кілометри від сучасного міста, на Виноградній горі Залуквянської височини в селі Шевченкове, недалеко від того місця, де Лімниця впадає в Дністер.

Будівництво храму було закінчено 1194 року.Фундатором храму був галицько-волинський князь Роман Мстиславич, який на честь свого діда, київського князя Ізяслава, християнське ім’я якого Пантелеймон, збудував цю церкву.

З другої половини ХІІ ст. тут був осідок єпископів Київської митрополії, а пізніше ( з 1304 р.) – Галицької. Після захоплення Галичини Польщею церква була переосвячена в катедральний собор для католицького архиєпископства (приблизно у 1344 р.). Тоді вона отримала назву костел св. Станіслава. Після перенесення архієпископства з Галича до Львова храм став занепадати і у 1595 р. король Сигізмунд ІІІ передав його у власність монастирю Ордену св. Франциска у Галичі.

Пам’ятка зазнавала неодноразових значних пошкоджень, але найбільшої – під час гарматного обстрілу 1915 року.

У ХХ ст. храм неодноразово реставрували. Остання реконструкція завершилась у 1998 році. Сьогодні це діючий греко-католицький храм, екстер’єр та інтер’єр якого наближено до первісного вигляду.
Великий цілитель – Святий Пантелеймон

Святий Пантелеймон («всемилостивий») називався властиво Пантелеон («в усьому лев»). Народився він у Витинії, в місті Никомидії. Його батько був поганин, чоловік дуже багатий, на ім’я Евсторгій, а мати була християнка і називалася Евдулія. Саме вона у серці свого маленького сина заклала перше зернятко Христової віри, але невдовзі померла, і Пантелеймон був вихований у поганстві. Батько послав його до школи, а потім віддав на навчання лікарській справі славному лікареві Євфросину. Юнак швидко все схоплював, і сам імператор Максиміян часто запитував про Пантелеймона, бо хотів його з часом взяти у свій двір. Та одного разу юнак, ідучи до свого вчителя, зустрів поважного, чесного старця на ім’я Єрмолай, що був християнським священиком, – одного з небагатьох, що врятувалися від переслідувань мучителя Максиміяна. Відтоді юнак часто відвідував Єрмолая, вони довгорозмовляли про Христову віру – і в серці Пантелеймона почали виринати спомини дитячих літ. Він став довго роздумувати про Христову віру і духом був уже християнином. Одного разу він побачив мертву дитину, що лежала посеред вулиці, а біля неї змію, яка вкусила її. Пантелеймон узяв дитину за руку і сказав: «Іменем Ісуса Христа, встань до життя!» – і дитина воскресла. Тоді не гаючись він поспішив до Єрмолая і прийняв хрещення.

Батько, довідавшись про це, дуже занепокоївся, бо боявся, щоб про навернення Пантелеймона не стало відомо імператорові. Хоч син і переконав його у правдивості Христової віри, однак прийняти хрещення він не хотів. Пантелеймон уже закінчив науку і лікував хворих у себе вдома. Якось привели до нього сліпого, якому жоден з лікарів Никомидії не міг уже допомогти. Пантелеймон сказав хворому, що зцілить його, і в присутності свого батька промовив до нього: «Іменем Христа Спасителя, нехай твої очі бачать», – і сліпий прозрів. А батько святого Пантелеймона прозрів душею і прийняв хрещення, невдовзі після цього він помер.

Слава про молодого лікаря, що зцілює сліпих, поширилася усім містом; хворі поспішали до нього, до того ж він не брав платні. Весь батьків маєток він роздавав бідним, а сам відвідував ув’язнених за віру християн, був для них утішителем у нещасті. Довідалися про це його заздрісники, інші лікарі, й донесли імператорові, що Пантелеймон – християнин, а як доказ привели оздоровленого сліпця. Імператор запитав того, яким чином його вилікував Пантелеймон?

«Іменем Христа Спасителя уздоровив мене», – відповів той.

«І ти віруєш, що Христос уздоровив тебе?

«Вірую!» – відповів зцілений. Тоді імператор велів його стяти мечем.

Коли привели на суд Пантелеймона, той сміливо назвав Христа Спасителя. Тоді імператор віддав святого на найстрашніші муки. Тіло його шматували залізними цвяхами, потім кинули у котел з розтопленим оловом, після цього, прив’язавши до ніг важкий камінь, кинули у глибоку воду, та, завдяки Божій допомозі, всі ці муки не завдали святому жодної шкоди. Тоді на нього випустили диких звірів, а ті лизали йому ноги. Багато поган, побачивши це, навернулося; один лиш імператор, закаменілий у злобі, усе це вважав чарами.

«Чи правда, що тебе навернув до християнства старець Єрмолай?» – запитав імператор.

«Правда», – відповів святий Пантелеймон, бо вже знав з Божого об’явлення, що Єрмолай також має прийняти вінець мученика. Імператор наказав схопити Єрмолая, але старець сам прийшов, разом зі своїми служителями Єрмипом і Єрмократом. Суд був короткий: вони визнали Христа Спасителя, сказали, що ніколи його не зречуться, і за це їх тяжко мучили, а під кінець стяли мечем. Після них і святий Пантелеймон прийняв таку ж смерть.

Коли святого мученика прив’язали до дерева, він став уголос молитися і своєю молитвою зворушив серця воїнів, що мали його скарати на смерть, – так, що вони стали відмовлятися це зробити. І лиш тоді, коли святий упімнув їх, що вони є під послухом, всі з плачем поцілували його, а один врешті-решт стяв йому голову. Бог прославив святого Пантелеймона тим, що тіло його залишилося нетлінним, а мощі мали силу зцілювати різні хвороби. Сотні хворих біля його мощей були в чудесний спосіб оздоровлені. Згодом мощі святого перенесли до Царгорода, а частина їх донині зберігається на горі Атон. Святий Пантелеймон прийняв мученицьку смерть 27 липня 305 року. Пам’ять святого великомученика Пантелеймона здавна почитали на Русі. У богослуженнях його споминають при посвяченні води, в молитвах над хворими і під час уділення таїнства єлеопомазання.

Джерело: http://zdorovia.ugcc.org.ua