«Ідеалом нашого національного життя є наша рідна всенаціональна Хата-Батьківщина», – Митрополит Андрей Шептицький

Митрополит Андрей Шептицький був, є і буде світочем Вселенської Церкви, патріотом власного народу, мудрим і добрим пастирем повіреного йому люду Божого. Ще за довго до того, як Україна стала самостійною державою, владика Андрей по-пророчому передбачив цей день. У своєму Пастирському посланні до духовенства та народу під промовистою назвою «Наша державність» (грудень 1941 року), Митрополит подає свої рекомендації, поради та побажання, щоб збудувати справді міцну, морально, економічно та духовно здорову незалежну державу.

Звісно ж, владика свідомий всіх труднощів, пов’язаних з державотворчим процесом, особливо після стількох століть бездержав’я, які знищили «безліч елементів, може, конечно потрібних до розбудови Батьківщини, і на організм народу витиснули п’ятно неволі, з якого не легко буде Українцям духовно отрястися». Проте архипастир цілком впевнений, що під Божим небом неодмінно засяє сильна Українська держава.

У своєму зверненні владика зазначає, що Україна є багатонаціональною, полікультурною та різноконфесійною державою. В ній існує багато чинників, які роз’єднують народ, але керівництву держави має вистарчити мудрості, щоб, не зважаючи ні на що, поєднати всіх українців в міцний державний організм, а це можливо, «коли всі засади Євангелія є в народі загальноприйняті, коли бодай велика більшість громадян живе християнським життям і поступає по велінні християнських чеснот і коли нарід своїм життям і молитвою заслуговує на благословенство і поміч неба, коли в народі Церква свобідно виконує Богом дане післаництво… ».

«На чому ж опреться єдність хати?» – запитує Митрополит, і одразу ж дає відповідь: запорукою єдності держави є національна єдність, що ґрунтується на спільній мові (проте не завжди) та «свідомості злучитися в одну організацію».

Державний організм складається, на думку архиєрея, з малих, але дуже важливих клітин: родини та громади. Таким чином держава – це спільнота мільйонів малих клітин. Якщо між ними існують спільні переконання, потреби, традиції, почуття солідарності та інші державні прикмети та чесноти, то держава є сильним і життєздатним організмом.

У своєму посланні Митрополит не виступає за утвердження в Україні якоїсь конкретної форми правління, бо це справа народу, проте зазначає, що «керівна влада має за мету служити публичному добру, зберігати й боронити природної та правильної свободи громадян, родин і всіх стоваришень […]. Для збереження природної та правильної свободи громадян керівна влада встановлює справедливі закони, непротивні Божому праву і загальному добру, та безстороннє і незалежне судівництво, яке пристосовує загальні закони до поодиноких випадків і розмежовує взаємні права та обов’язки громадян».

Особливо наголошує архипастир на обов’язковому виконанні владою своїх християнських обов’язків супроти Всевишнього Бога. Дуже важливо, «щоб усі “власть імущі” виконували її тільки за приписами чеснот». Влада, наголошує душпастир, зобов’язує до служби: «Хто має власть, мусить дбати про добро тих, кому служить; дбати про своє добро перед добром загалу – це надужиття кожної влади». Митрополит подає критерії держслужбовця, який має мати добре моральне виховання, сповнене євангельськими принципами.

Щодо стосунків між Церквою та державою, то Митрополит зазначає, що «влада обов’язана запевнювати повну свободу виконання її Божого післаництва і проповідування слова Божого Об’явлення». Церква ж, у свою чергу, виховує свідомих громадян на засадах справедливості та любові до ближнього, «освячує нарід та молиться за нього», адже «у християнських народах немає більше виховної сили, ніж сила Церкви. Вона-то виховує народи, вона вщіплює вже в душу дитини ті християнські чесноти, які зроблять із неї доброго патріота і мудрого громадянина».

Лейтмотивом усього послання Митрополита Андрея є інтегральна єдність всього українського народу, яка є запорукою побудови міцної незалежної держави: «Якщо хочемо всенаціональної Хати хотінням глибоким і щирим, якщо та воля не є тільки фразою, ілюзією, то вона мусить проявлятися діланням, і те ділання мусить вести до єдности. До єдности в усіх напрямах, тому й до релігійної єдности».

Ієрей Тарас Остафіїв