Єднання християнства з державою Україна

У неділю, 18 серпня, мені з дружиною пощастило взяти участь в архієрейській літургії і освяченні Патріаршого собору, а опісля – в урочистій академії в Палаці України того ж вечора. На це свято з’їхались священники, вірні УГКЦ із 33 країн світу зі всіх континентів. Опинившись у Соборі, з першої ж миті відчувалась велич і міць Української Греко-Католицької Церкви, тотальна єдність, яку вона несе, високий духовний і моральний стан її служителів. Чудово було чути церковні співи, сповнені радістю, бачити, яким щастям світяться очі їх виконавців, особливо сестер-монахинь – від наймолодших до вже похилого віку – від усвідомлення того, що саме таке життя обрали для себе. Ті ж почуття, здавалось, поділяли й більшість священників та єпископів. Дійство відбувалося в любові до Бога, а не в страху від нього, в любові до людей, до Батьківщини.

Траплялись під час святкування цікаві ситуації, а часом – і зовсім несподівані. Під час своєї промови Глава УГКЦ Блаженніший Святослав від всіх вірних подякував за присутність, за привітання від Папи Римського. Теплу подяку висловив Блаженнішому Любомиру Гузару за те, що він подумав про неможливе і розпочав будівництво собору, а також тим, хто своєю працею чи фінансовою допомогою був причетний до його розбудови. Не лише хор, але й всі присутні співали “Многая Літа”. А от коли Блаженніший Святослав поділився, що собор планували, дістали дозвіл на його побудову, збудували, а ось тепер освятили – без хабарів! – гуртом сміялися так, наче це було сказано на великих громадських зборах. Після закінчення літургії і посвячення майже всі сестри-монахині негайно повитягали мобільні телефони – спілкувалися, влаштовували зустрічі…

Унікальною подію стала й урочиста академія – номери вразили новизною (усе було написано і скомпоноване саме для цього дня) і виконувалися на найвищому мистецькому рівні. Майже дві години лунали чудові пісні, речитативи, артисти змінювали одне одного без попередніх слів ведучих, яких просто не було, без жодних згадок “заслужений” чи “народний”. У підсумку напрошуються слова: на церковно-релігійній тканині була вишита ціла історія України від древніх часів до сучасності. Це було поєднання християнства з державою Україна.

Богдан Гаврилишин, почесний консул України в Женеві, Голова Благодійного фонду Богдана Гаврилишина

Джерело: day.kiev.ua