Єпископ Богдан Дзюрах: «Найбільша дія, яку чинив Блаженніший Любомир, — це подвижницька, витривала, монаша молитва»

У своєму слові владика Богдан зауважив: «У давнину римляни називали цвинтар некрополісом, містом мертвих. Ми зараз перебуваємо в крипті під Патріаршим собором, де започатковується також певне місто в місті. Проте це не місто мертвих, це місто живих. Сьогодні маємо вечір живої пам’яті нашого батька, нашого пастиря, великої людини, що вчить нас бути людьми, бути чесними громадянами своєї країни, бути вірними дітьми своєї Церкви, бути правдивими в усьому, що робимо, говоримо і думаємо. Ця пам’ять виражена вашою чисельною присутністю», — наголосив архиєрей.

Владика пояснив, що ця пам’ять живе впродовж цілого року діяльністю маленької спільноти «Покоління Любомира», яка має обов’язок щоденної молитви «за» і «до» Блаженнішого Любомира. Учасники спільноти плекають пам’ять про Архиєрея.

«Нашу молитву ми щойно завершували словами «Вічная пам’ять». Ця пам’ять є Того, хто є вічним і триває вічно. Такими словами ми просимо Бога, щоб подарував нам дар пам’яті про цю людину, яка нагадує нам про щось суттєве, щось важливе», — зазначив владика Богдан.

Відтак Секретар Синоду Єпископів УГКЦ розповів, що в селі Княжичі, у домі, де довший час мешкав Блаженніший Любомир Гузар, планують облаштувати кімнату його пам’яті. За словами проповідника, ця кімната називатиметься не кімнатою музеєм, а саме кімнатою пам’яті: «Адже, переступивши поріг того дому, багато хто зауважує, що в тих приміщеннях відчувається дух Блаженнішого Любомира. Пам’ять про нього жива».

«Заходячи сюди, до крипти, у будні, — продовжив єпископ, — з приємністю зауважуємо, що тут завжди хтось клячить і молиться: старші люди і молоді, чоловіки, жінки, хлопці, дівчата. Тут можна побачити всіх! Багато людей крокують з ним щодня свого життя. Це є свідченням не лише вдячності, а й живої віри у вічне життя».

Роздумуючи над життям Любомира Гузара, владика Богдан зауважив, що найбільша дія, яку чинив Блаженніший, — це подвижницька, витривала, монаша молитва, яку він творив вдень і вночі. «Молитва за наш народ, нашу Церкву і за тих, хто просив його про молитву», — наголосив він.

Далі архиєрей пригадав дві його фрази стосовно смерті. «Якось в інтерв’ю Блаженніший сказав: «Я не роблю із себе героя, але не боюся смерті». Чому він так говорив? — роздумує єпископ. — Це пояснюється іншим висловом, що він був сказав, приїхавши на похорон моєї мами у 2010 році. «Ви сьогодні сумуєте і плачете, і правильно робите, бо відійшла у вічність найближча і найдорожча вам особа. Та прошу вас, сумуйте і плачте як люди віруючі, пам’ятаючи, що ваша мама зараз у руках Ісуса». Він не боявся вмерти, бо знав, що після смерті буде в руках Ісуса».

Завершуючи своє слово, владика Богдан додав: «Зараз він огортає кожного з нас своїм батьківським поглядом зверху, але не зверхньо. Він нас любить, він над нами чуває, а найголовніше — він за нас молиться. Він часто приходитиме до нас, часто стукатиме у двері нашого серця, нашого дому, нашого життя, пробуджуючи нас, пригадуючи те, що суттєве, важливе і цінне. Нехай кожен із нас зуміє відчути його присутність і відгукнутися своїм життям на його науку, таким чином ми підтримуватимемо Божу пам’ять про нього, про Блаженнішого Любомира».