Єпископ Гончарук: попри всі наші труднощі Господь приходить, щоб бути з нами

Ординарій Харківсько-Запорізької дієцезії єпископ Павло Гончарук поділився думками як варто переживати Адвент у часі війни, будучи свідомими постійної присутності Бога з нами.

«Уже вдруге ми переживаємо Адвент вже в часі повномасштабної війни, тобто в часі великого страждання, болю, нестабільності, непевності. Також дуже багато смертей, дуже багато скалічених людей, багато сиріт, багато людей, які мусили залишити свої домівки і переїхати в інші місця чи в іншу країну, також досвідчуючи розлуки, роз’єднання подруж, батьків від дітей. Набір різного формату болю і страждання є, насправді, дуже великий і все якби позначене таким постійним питанням: «Чому? Навіщо? Як? Як бути в цьому? Що робити?»

Для нас є дуже такою чіткою відповіддю сам Господь, котрий приходить, народжується, щоби бути з нами. Попри всі наші різні турботи, які ми маємо, на першому місці має бути старання, щоб теж бути з Богом. Бог є з нами, а з нашої сторони – це старання бути з Ним. Це протягом дня згадувати про Нього: в різних стражданнях, болях і проблемах звертатися до Нього. Це може бути плач, можуть бути питання по пораду чи просто пожалітися Йому, чи просто зітхання в сторону Його присутності. Тобто це все, що переживаємо, маємо вчитися переживати з такою особливою свідомістю Його присутності. Не уявою, тільки усвідомленням, що Він є тут, що Він все бачить, Він мене знає і до Нього звертатися. Звичайно, користати з тих всіх засобів, котрі Він нам залишив в Церкві – це таїнства, це спільнотова молитва, це слово Боже. Щоби ми, переживаючи це земне паломництво в таких тягарах, трудах, в такому не раз морі сліз і крові, щоб ми не забули звідки ми і куди прямуємо. Це нам допоможе відчитати як нам бути в кожній ситуації, яку позицію займати, як діяти. Ми, завдяки цьому, будемо такими свідомими подорожуючими, котрі попри різні негаразди і труднощі будуть знати свій напрямок. Це дуже важливо – знати куди я йду, тобто знати, що робити, як робити або що не робити. Це одне, а друге – знати, за що я несу відповідальність, а за що я не несу відповідальності.

Те, що найбільше потрібно для нашого народу – це свідоме переживання кожного дня. Як громадяни цієї країни і як християни ми маємо бути свідомі, а від цієї свідомості вже будуть адекватні наші рішення, наші дії. Попри різні негаразди і різні ситуації, які можливо нас ослаблюють, а напевно ослаблюють, втомлюють, забирають сенс, але, насправді, наш сенс дуже глибокий. І так насправді ніщо, що є земне, не може його дістати і не може його знищити, якщо це сенс, котрий нам дає Господь. Сенс – це цінність, якою є мої відносини з Богом, перебування з Ним і в Ньому – це запрошення. Велика цінність в тому, що ми маємо ці відносини з Богом і це нам надає сенс та допомагає зберегти також інші ті сенси, які будуть корисні для нашого особистого розвитку і також розвитку, збереження і захисту нашої країни».