Єпископ Ніколіні і жменька францисканців, які зупинили італійський Голокост

Вони протягом року водили за ніс есесівців і врятували за час німецької окупації Італії з лап гітлерівців сотні євреїв, ховаючи їх у храмах, монастирях і вівтарях. Єпископ Ніколіні і жменька ченців-францисканців, які зупинили італійський Голокост.

Ставлення Муссоліні до євреїв спочатку було цілком доброзичливим і почало псуватися тільки ближче до кінця 1930-х років, але далі звільнень з роботи і деякого заохочення побутового антисемітизму справа не пішла. Ситуація докорінно змінилася у вересні 1943 року, коли після повалення Муссоліні німецькі війська окупували північ і центр Італії і створили там маріонеткову Республіку Сало. Відразу ж почалися переслідування євреїв.

16 жовтня було проведено облаву на євреїв Риму, яка увійшла в історію як «Чорна субота», під час якої близько 1300 осіб були відправлені в Освенцим – вижили з них тільки 16. Аналогічні облави пройшли в Генуї, Флоренції, Венеції, Трієсті, Мілані і Феррарі. Керували облавами і депортацією есесівці, але за підручних у них були італійські поліцейські.

В Умбрії спочатку своїх євреїв було небагато, але вони втікали в цю область від переслідувань в інших регіонах країни. Однак німці про це дізналися і організували полювання на євреїв і в Умбрії. Тоді єпископ Ассизький Джузеппе Плачідо Ніколіні наказав почати операцію з порятунку євреїв, на чолі якої він поставив отця Альдо Бруначчі. В англомовній літературі цю чернечу організацію, яка займалася порятунком, назвали потім Ассизькою спільнотою.

Мова йшла не про якісь окремі випади, а про серйозну розгорнуту роботу з масового порятунку євреїв. Євреїв ховали в 26 францисканських монастирях – як чоловічих, так і жіночих. Часто для іновірців францисканці відводили найсвятіші місця, куди мало хто мав доступ, але монахи ставили цінність людського життя вище всіх релігійних догматів і правил.

Мабуть, найбільшу кількість людей врятував настоятель монастиря Святого Даміана отець Руффінена Ніккаччі. Часто євреїв видавали за ченців і черниць, при цьому ніякої місіонерської роботи з ними в реальності не вели – францисканці поважали чужу релігію, як свою власну. Більше того, вони допомогли захованим євреям провести за всіма канонами найсвященніший день єврейського календаря – Йом-Кіпур, а черниці після закінчення посту навіть приготували для юдеїв святкову трапезу.

При цьому ризикували монахи неймовірно: за приховування єврея належала страта. Гітлерівці до кінця війни не відчували вже і залишків поваги до католиків, тим більше до італійських і без будь-яких попереджень вривалися в монастирі і проводили обшуки. У монастирі Чертоза ді Фарнета в Лукка, наприклад, німці накрили цілу «артіль» з порятунку євреїв і негайно розстріляли всіх – і самих євреїв, і священиків, які їх переховували. Сан нікого не врятував.

Скільки точно євреїв вдалося врятувати францисканцям – невідомо, монахи не мали часу вести рахунок. За оцінками істориків, Ассизьке співтовариство врятувало близько 300 осіб. Але всіх заховати було неможливо: не вистачало місця в монастирях, і багатьом євреям зробили підроблені документи. У цій справі францисканцям допоміг Луїджі Брізі, власник сувенірної крамниці в Ассізі, і його син Тренто. У них був невеликий друкарський верстат, за допомогою якого вони і зробили документи.

Зрозуміло, про роботу Ассизької спільноти і єпископа Ніколіні знали деякі впливові люди в місті і області, і жодного захоплення у них вона не викликала, але кінець війни був близький, її результат – вже очевидний, і напередодні викриття фашизму і наступних люстрацій вже мало хто з італійців готовий був встати на його сторону. Ймовірно, саме цим пояснюється, що на єпископа так і не донесли німцям.

«Я ніколи не забуду, якими наполегливими були погрози, але єпископ, чуючи їх, залишався твердий: він нікому не давав залякати себе, – згадував пізніше отець Альдо Бруначчі. – Я дуже добре пам’ятаю силу, яку монсеньйор Ніколіні продемонстрував, коли різні великі шишки намагалися його залякати. Вони вимагали, щоб він поводився стримано і обережно. Але бувають такі часи, що легко переплутати обережність з прагненням до тихого спокійного життя. Бувають часи, коли потрібно бути героєм. Монсеньйор Ніколіні вибрав шлях героя».

Отець Альдо Бруначчі зі скромності не сказав, що він і сам вибрав той же шлях. Причому його навіть заарештували 17 травня 1944 року, і в останній момент він встиг попередити єврейську сім’ю, щоб вона негайно втікала. Але залишався вже місяць до звільнення Ассізі, за Бруначчі заступився Ватикан, так що, ймовірно, Святий Престол знав про підпільну діяльність Ніколіні і його людей, і Бруначчі в результаті відпустили: стратити відому людину напередодні власного краху німці вже не зважилися. Єпископ Ніколіні прожив дуже довге життя – він помер в 1973 році у віці 96 років і до кінця днів своїх не вважав, що зробив щось особливе, як і всі люди, які йому в цьому допомагали.