Єпископ Собіло: в серці українців завжди є місце для Бога, і воно – найважливіше
«Я думаю, що після закінчення війни буде написано багато книг-свідчень про глибокі навернення, а також про чудесні дії на війні, про те, що відбувалося в серцях людей під час війни в Україні, про знаки, які Бог давав, що Він є з нами, що Він нас захищає», – зазначив в інтерв’ю для Радіо Ватикану преосвященний Ян Собіло, Єпископ-помічник Харківсько-Запорізької дієцезії. Він нещодавно побував в Римі проїздом до сицилійського міста Палермо, де взяв участь в Європейському тижні (7 – 14 травня), а зокрема, у круглому столі під назвою «Свідчення з України. Війна і мир: право народів на самовизначення. Агресія і право на захист».
Внутрішній спокій під час війни
Під час спілкування з єпископом Яном Собіло впадає в око його внутрішній спокій та енергійність. А знаючи, що він мешкає і служить в Запоріжжі, яке часто зазнає обстрілів, закономірно виникає запитання про те, як йому це вдається. «Думаю, завдяки молитві, – відповідає єпископ, – тому що я слабка людина, але під час молитви Господь дає внутрішній спокій. І друге це те, що вже на початку війни я відчував, що це початок великої історії України. Я переконаний, що перед Україною тепер постає найкраща перспектива, і що ця війна закінчиться, й Україна стане ще сильнішою».
Ієрарх розповів, що під час загальної аудієнції у Ватикані єпископи з інших країн світу, дізнавшись, що він з України, запитували його, з якого він конкретно міста. «Всі знають Україну і навіть назви наших міст, – підкреслив він. – Тобто під час цього великого досвідчення, через яке проходить наша країна, Господь, одночасно, нас зміцнює і єднає, і весь світ вже пізнав і ще більше буде знати про Україну».
Війна і навернення
Війна впливає на всі сфери життя українців. Не є винятком духовна сфера. Єпископ помічник Харківсько-Запорізької дієцезії розповів, що під час однієї із зустрічей, на якій були присутні також командири батальйонів, один з них сказав: «Повірте мені, що в окопах на передовій атеїстів вже немає». «До війська приходять хлопці, які далекі від Церкви, – зазначає владика, – а потім вони їдуть на фронт, і вони просять про молитву. Там така ситуація, що дійсно відразу, коли потрапляєш на передову, перше питання, яке виникає, – це сенс життя. Як Бога немає, то коли бачиш тих поранених і загиблих, то тоді і життя не має сенсу. І тому там, на лінії фронту, хлопці відкривають сенс життя в Бозі. А по-друге, я бачу також людей, мирян, які багато років не цікавилися релігією, але які тепер шукають Церкву. Коли розпався Радянський Союз, після того кожен шукав грошей, де і як заробити, а ця війна показала, що найголовніше – це віра в Бога. І українці, які живуть на Сході, тепер просять, щоб сформувати їхні серця. Отож, ця війна також дала такий позитивний поштовх, щоб наблизитися до Бога. Є ті, які просять про приготування до сповіді та причастя. Є ті, які розуміють, що піст допоможе хлопцям на передовій. Гарне свідчення дають матері, які постять в наміренні свого сина, який є на лінії фронту, коли жінка з дітьми ввечері моляться разом, тому що їхній батько, її чоловік на фронті. Тобто ця війна зміцнює віру».
Наш співрозмовник додав також, що війна спонукає багатьох українців переосмислити своє ставлення до матеріальних речей. «Я готовий все віддати, що я заробив, щоб тільки була вільна Україна, щоб ми виграли цю війну», – сказав йому один з військових, який перед війною займався бізнесом.
«Є багато навернень, – підкреслює єпископ Собіло. – Конкретні особи, родини вже запросили Бога до свого серця, і цих свідчень дуже багато. Одного разу я зустрів одну українську журналістку, яка збирає свідчення людей, для яких війна стала духовним пробудженням до нового життя. І я думаю, що тих, які напишуть величезні свідчення про глибокі навернення, а також про чудесні дії на війні, буде дуже багато: і книжок-свідоцтв про те, що відбувалося в серцях людей під час війни в Україні, і як Бог давав знаки, що Він є з нами, що Він нас захищає. Я думаю що будуть і беатифікаційні процеси, тому що українці показують, що дійсно вони мали би право ненавидіти, так би мовити від щирого серця, зважаючи на звірства, які чинять окупанти, немов би змушуючи нас вилити назовні всю ту злість. А я дивлюся, що українці мають дух християнський, їм дає силу те, що вони понад тим. І тому я переконаний, що після війни Україна, так як тепер український воїн показує величезну відвагу, мужність в бою, то після війни українці покажуть всьому світові, як бути християнином, як мати силу простити, хоча кривду росіяни роблять величезну. Але цей духовний потенціал в Україні є настільки великий, що його можна показати як приклад для інших народів».
Місце в серці для Бога
Владика Ян зауважує, що завдяки національній свідомості «люди самі зорганізувалися заради захисту України», і в цьому полягає великий потенціал, дух народу. «В цьому є sacrum, святість Бога, – додає він. – Навіть людина, яка рідко ходить до церкви, наприклад, українці на сході, де деякі місцевості не мали церкви, тому що після революції все було знищено, але українець має завжди місце для Бога, і це місце – найважливіше».
За словами ієрарха, тепер українці є прикладом для інших народів. Сьогодні живемо в часі, коли, здається, що не має значення, в якій країні живемо, якою мовою розмовляємо, «а Україна показує, що є на землі така країна і яка нам дає приклад, що заради любові до своєї держави, я готовий віддати життя, ноги, руки і все, щоб тільки ця держава була і для мене, і для моїх близьких, і для всіх людей місцем, в якому будемо спокійно жити і прославляти Бога».
Відвертість допомагає у зціленні душі
Єпископ Ян Собіло, уродженець Польщі, вже понад 30 років здійснює своє пастирське служіння в Україні. Ділячись своїми спостереженнями стосовно українців, він зазначає, що вони щирі у вираженні своїх емоцій. «З першої реакції вони навіть можуть сказати якесь негарне слово, коли їм дуже боляче, але потім українці вміють смиренним духом подивитися на Господа і прагнуть робити, думати, і говорити так, як Богові до вподоби, – каже він. – Українці мають величезну мудрість, і хоча протягом історії вони були багато зранені, але ці рани не вбивають духа українця, який є щирий, і готовий простити. Але коли буде щире прощення? Якщо на мене хтось нападає, мене б’є, і якщо в цей момент я скажу “Я тебе прощаю”, то це буде театр, це ненормально. Тому тепер українець має право говорити, що діється кривда, зробити все, щоб захиститися. Але українська душа відверта, щира і добра, і там є місце на прощення. Хтось говорить: “Тепер після тих ран, які Росія завдала Україні, треба буде сто років, щоб вони загоїлися”. Ні, я думаю, що не треба сто років, тому що я знаю українську душу: коли вони побачать, що війна закінчилася, і що зі сторони окупантів є добра воля виправити шкоду, наскільки це можливо, то і буде прощення. Під час цієї війни цей народ веде себе дуже шляхетно й щиро. Там є емоції одні й другі, все правдиво, немає ніякої “показухи”. В цьому всьому є велика щирість».
На завершення єпископ Собіло розповів про те, як люди дають собі раду з болем втрати. Він розповів про родину одного мешканця Запоріжжя, який загинув на фронті і якого поховали неподалік від католицького храму. «Я так дивлюся зблизька на цю родину, на інші родини, і бачу що вони дійсно вміють серцем і поплакати, і одночасно гідність зберігати, – ділиться він. – Коли є збережена гідність, то тоді вона не дозволить на нешляхетні поступки. І це мене радує: я переконаний, що після війни Україна буде дуже зростати і перед Богом, і в усіх сферах життя. Господь так поблагословить, що Україна допоможе ще й іншим».
About The Author
